29 серпня минає чотири роки від дня, коли на Миколаївщині загинув Святослав Алексапольський — військовослужбовець і Герой України, який до останнього залишався там, де був потрібен своїм побратимам.
Святослав народився у Саках. Мати була українкою, батько — наполовину українцем, наполовину греком. Сам Святослав ріс людиною, якій було замало одного захоплення чи одного шляху. Він ріс активним і допитливим: грав у шахи, займався бойовими мистецтвами, подорожував, вивчав історію, здобув фах у сфері туризму, а згодом опанував професію QA-інженера.
Він постійно вчився сам і навчав інших. Пройшов підготовку бойового медика, здійснив близько 15 парашутних стрибків, займався бразильським джиу-джитсу та здобував медалі на чемпіонатах України. Його мрією було отримати чорний пояс і тренувати дітей уже у звільненій Україні, у вільному Криму.
Ще в Криму Святослав чинив опір російській окупації та був одним із лідерів руху ультрас «Таврії». У 2014 Святослав долучився до «Азову». Він майже пʼять років воював на Сході. Був також десантником у 25-й та 95-й бригадах, тоді ж за ним і закріпився позивний «Свят». Потім він демобілізувався, щоб жити цивільним життям. У цивільному житті працював у кузні у Львові, а згодом — в ІТ. Та настало 24 лютого 2022, і Святослав не зміг залишитись осторонь.
Святослав брав участь у боях за Київщину, навчав добровольців, а після цього вирушив на Миколаївщину. Там разом з іншими уродженцями Криму долучився до «Бузького Гарду» та розвідувального взводу 220-го батальйону 126-ї бригади територіальної оборони.
Для побратимів він був людиною, на яку можна було покластися. Святослав умів вести за собою, але водночас залишався простим і уважним до інших. Під час боїв він неодноразово повертався за пораненими, надавав їм допомогу та організовував складні розвідувальні операції.
29 серпня 2022 року під час штурму між селами Новогригорівка та Любомирівка на Миколаївщині Святослав виконував бойове завдання та допомагав пораненим. Рятуючи інших, він загинув.
За свій подвиг Святослав Алексапольський був удостоєний звання Героя України посмертно.
Через чотири роки його ім’я серед імен тих, завдяки кому Україна продовжує боротися. Пам’ятаємо захисника, пам’ятаємо Героя.