10 квітня відзначається День кримськотатарської журналістики — дата, що поєднує історичну традицію та сучасну боротьбу за право говорити правду. Це свято було започатковане у 2011 році після конференції кримськотатарських ЗМІ у Бахчисараї. Як згадує голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, ініціатива виходила від самих журналістів:
«До Меджлісу прийшли журналісти і сказали: це неправильно, що не приділяється достатньої уваги кримськотатарській журналістиці, бо це важлива ланка відродження мови і культури. Вони одразу запропонували провести зустріч — конференцію членів Меджлісу кримськотатарського народу з журналістами в домі-музеї Ісмаїла Гаспринського, у ході якої одностайно визначилися з датою — 10 квітня, день виходу “Терджимана”».
Саме 10 квітня 1883 року в Бахчисараї вийшов перший номер газети «Терджиман» («Перекладач»), заснованої кримськотатарським просвітником Ісмаїлом Гаспринським. Підготовка до видання тривала з 1882 року, однак через бюрократичні погодження газету змогли опублікувати лише навесні 1883-го. Формально це було приурочено до «приєднання» Криму до російської імперії, яке кримські татари розглядають як окупацію.
Газета складалася з двох частин — російськомовної та кримськотатарської. У першому номері порушувалися питання нових імперських законів, розвитку тюрксько-мусульманської преси та емансипації жінок. Спочатку «Терджиман» виходив як тижневик, згодом став щоденним виданням і проіснував 25 років. Його читали далеко за межами Криму — в Османській імперії, на Кавказі та в Центральній Азії. Останній номер вийшов 23 лютого 1918 року після окупації Криму більшовиками.
У радянський період кримськотатарська журналістика зазнала серйозних утисків. Попри це, існували спроби її збереження — зокрема, газета «Yañı Dünya», яка виходила до 1944 року, а після депортації у 1957 році була відновлена у Ташкенті під назвою «Ленин байрагъы» («Ленінський стяг»). Зрозуміло, що в той час така газета могла існувати лише під контролем компартійних органів. Багато кримських татар передплачували її тільки заради того, щоб мати можливість читати рідною мовою.
У 1991 році редакція повернулася до Сімферополя, а самій газеті повернули історичну назву. Станом на 2007 рік її наклад становив близько 2,5 тисячі примірників.
Період з 2000 по 2014 рік став часом розквіту кримськотатарських медіа. З’явилися нові друковані видання — «Avdet», «Yıldız», «Qırım», «Nenkecan», «Arzı», «Nesil», а також суспільно-політичні газети «Діалог» і «Півострів». Активно розвивалися телебачення і радіо, зокрема кримськотатарські мовники.
За словами Чубарова, тоді медіа розглядалися не просто як інструмент новин та оперативної інформації:
«Було багато уваги до якості мови й професійності. Я знаю одного журналіста в Криму, який прослуховував усі телерадіоефіри молодих колег і занотовував кожну помилку чи неточність. Потім він регулярно зустрічався з ними й розбирав ці моменти. Його боялися — але водночас щиро поважали й любили».
Після початку російської окупації Криму у 2014 році ситуація кардинально змінилася. РФ системно обмежує свободу слова на півострові, витісняє незалежні медіа та переслідує журналістів. Під тиском окупаційної влади були змушені припинити роботу або виїхати з Криму ключові платформи, зокрема ATR та радіо «Meydan».
Від самого початку окупації посилилися переслідування громадянських і професійних журналістів. Наразі відомо щонайменше про 17 журналістів з Криму, які перебувають у російській неволі, фактично за свою діяльність. Більшість з них — кримські татари. Багато інших зазнали адміністративного або кримінального тиску чи були змушені залишити півострів. У цих умовах кримськотатарська журналістика змушена існувати у вигнанні або підпіллі.
«Сьогодні журналістика кримських татар може повноцінно існувати лише у вигнанні. Але вона залишається ключовою, бо журналісти фактично стали вчителями мови, яку люди чують і переймають», — наголошує Чубаров.
Водночас, за його словами, після повернення кримських татар з депортації журналістика стала частиною ширшого процесу відродження народу:
«Коли ми повернулися після майже півстоліття вигнання, ми все звіряли — чи те, що ми робимо, сприяє нашому відродженню. І ми казали: ви маєте знати, де ви з’явилися. Тут була газета “Терджиман”, тут було видавництво, тут похований Гаспринський. Ми запрошували вас (росіян – ред.) жити в дружбі і взаємоповазі з нами на одній землі, а ви взяли свої “Таврійськіє вєдомості” і вкотре прийшли нас вбивати».
День кримськотатарської журналістики сьогодні — це не лише згадка про історію, що почалася з «Терджимана», а й символ стійкості журналістів, які, попри тиск, продовжують зберігати голос свого народу і розповідати світові правду про Крим.