8 травня в Україні офіційно встановлено як День пам’яті та примирення — відповідно до Закону “Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років”. Ініціатива ґрунтується на рішенні Генеральної Асамблеї ООН, яка у 2005 році запропонувала відзначати цю дату на міжнародному рівні як день вшанування жертв війни. Символом пам’яті про загиблих став червоний мак — позначення втрати та вразливості людського життя.

Друга світова війна стала масштабним глобальним катаклізмом: участь у бойових діях взяли 80% населення планети, воєнні дії охопили дві третини суверенних держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 року вторгненням нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945-го перемогою обʼєднаних сил. На фронтах і в тилу було мобілізовано понад 110 мільйонів солдатів, загальні втрати людства оцінюються від 50 до 85 мільйонів осіб. 

Українські землі стали одними із головних зон бойових дій, територією, де зіштовхнулися дві тоталітарні системи. Окупаційна політика нацистського режиму в Україні була однією з найжорстокіших у Європі. Водночас наслідки радянської репресивної системи не були менш руйнівними. Найбільш виразними проявами радянського насильства стали  Голокост, використання ядерної зброї, Катинський розстріл, масові розстріли політв’язнів на заході України, цілеспрямоване знищення цивільного населення під час відступу, мобілізація чорносвитників — неозброєних селян.

Один із наймасштабніших і найжорстокіших злочинів Другої світової війни — депортація кримськотатарського народу — відбувся в травні 1944 року. Насильницьке виселення розпочалося о п’ятій ранку 18 травня зі стуку в двері кожної домівки. У той час, коли понад 30 тисяч кримських татар воювали в лавах Червоної армії, їхні родини — жінки, діти, літні люди — були насильно завантажені в товарні вагони, призначені для худоби, і відправлені до спецпоселень в Узбекистані, Казахстані, на Уралі та в інших регіонах СРСР. Загалом було депортовано 207 111 осіб. Чоловіків, які перебували на фронті, після війни не повернули додому — їх переміщували до так званої “трудармії”, позбавляючи права на вибір місця проживання. Геноцид-депортація, здійснена радянським режимом за етнічною ознакою, стала спробою знищення корінного народу України та одним з найбільших злочинів проти людяності.

У період нацистської окупації Криму 1941–1944 років однією з найбільш постраждалих груп стало кримчакське населення — етноконфесійна спільнота, яка поєднувала юдаїзм (у караїмському або рабиністському варіанті) з кримськотатарською мовою та культурою. Згідно з переписом 1939 року, в Криму проживало 65 452 євреї, з яких понад 7 тисяч — кримчаки. Історики оцінюють загальну кількість жертв серед єврейського та кримчакського населення Криму приблизно у 40 тисяч осіб. У підсумку залишилося лише 499 кримчаків — приблизно 20% від довоєнної чисельності. Було вбито майже всю старшу генерацію — носіїв мови, релігії та культурної пам’яті. Дослідники визнають винищення кримчаків одним із наймасштабніших злочинів нацистської окупаційної адміністрації на території Криму.

У зверненні з нагоди  Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років Президент України Володимир Зеленський наголосив: 

“Вісімдесят років тому було здобуто перемогу над нацизмом у Другій світовій війні. Цей день нагадує нам важливу закономірність: будь-яке зло неодмінно закінчується. Будь-який окупант врешті-решт залишає нашу землю. Завжди життя повертається. Саме за це стоїмо сьогодні. Саме це одного дня станеться”.

Україна бере участь у формуванні сучасної системи пам’яті про Другу світову війну як держава-співзасновниця ООН і як частина міжнародної спільноти, що пройшла крізь травму війни. День пам’яті та примирення — це визнання складності історичного досвіду, зокрема злочинів, скоєних двома тоталітарними режимами.