Повномасштабне вторгнення Росії змусило Україну більшою мірою проявляти суб’єктність не лише у межах євроатлантичних прагнень нашої держави, а й в країнах Глобального Півдня. В кінці 2022 року президент України Володимир Зеленський визначив розвиток діалогу саме з цими державами пріоритетним.
Суб’єктність України вже зараз проявляється у тому, що на рівні уряду і на рівні неурядових організацій з’являється дедалі більше ініціатив з роботи з країнами Глобального Півдня.
Наші ресурси в цьому регіоні неспівставні з ресурсами Росії з точки зору кількості людей, які працюють в Посольстві, чи з точки зору бюджетів. Але в нас є дещо значно важливіше – це історична правота, і саме з цим ми туди йшли.
Зважаючи на це, кінець лютого та початок березня я з колегами присвятили реалізації стратегічного курсу президента на посилення співпраці з країнами Глобального Півдня.
Наша делегація в рамках робочого візиту провела низку важливих зустрічей на урядовому та парламентському рівнях, а також поспілкувалася з неурядовим та академічним секторами в Індії, Малайзії та Індонезії. Разом з цим відрядження відзначилося активною увагою місцевих медіа до теми окупованого Криму: від ексклюзивних інтерв’ю до пресконференції, яка зібрала разом представників провідних мовників Індонезії.
Розповідаю більше про роль підтримки України країнами Глобального Півдня, а також про проблеми, з якими ми зіштовхнулися під час візитів.
Роль Глобального Півдня
Глобальний Південь дуже різноманітний. Є ті ж Сирія та Іран, які постачають зброю країні-агресорці. Але до цього регіону також належать Австралія і Нова Зеландія, які підтримують Україну на рівні Генасамблеї ООН та надають військову допомогу нашій державі.
Разом з тим є й країни, що намагаються зберегти нейтральність. Робота з такими державами доволі перспективна для України, адже ми можемо їхню хитку позицію схилити на свій бік.
Насправді навіть ті країни, які здебільшого зберігають нейтралітет, в контексті повномасштабного вторгнення підтримують Україну.
Вже зараз ми бачимо, що Малайзія та Індонезія підтримали нашу державу під час голосування за Резолюцію ООН 23 лютого 2023 року, в якій країни-учасниці проголосували за “формулу миру”, запропоновану президентом Зеленським, та закликали Росію вивести війська за міжнародно визнані у 1991 році кордони України.
Зокрема, президент Індонезії Джоко Відодо все ще лишається єдиним азійським лідером, який відвідав Україну особисто після початку повномасштабного вторгнення, що також продемонструвало його підтримку українського народу. Варто згадати і гуманітарну допомогу, яку Індонезія надавала Україні.
Зазначу, що ми зіштовхувалися з різними думками щодо роботи з Глобальним Півднем, адже основну підтримку Україна отримує від Заходу, якщо йдеться про необхідну зброю. Але лише завдяки тісній співпраці з цим відносно новим для нас регіоном, перемога України зможе стати об’єднуючим фактором.
Будь-яка полярність, особливо коли йдеться про демократичні цінності та порушення міжнародного права, рано чи пізно призводитиме до конфліктів, які знову ставатимуть загрозою світовій безпеці.
Зокрема, співпраця та партнерство з країнами Глобального Півдня допоможе процесу повної ізоляції Росії зараз та в майбутньому, що не дасть агресору відновлювати сили і ресурси для початку нових, кровопролитних війн.
Важливо, щоб поступово наші партнери на інших континентах відмовлялися від політичної та економічної співпраці з Росією, від її енергоресурсів, розривали контакти з російськими бізнесами тощо.
Демократичний світ буде в безпеці лише за умови, що РФ втратить легітимність в очах всього світу, партнерів, ринки збуту та політичну підтримку на всіх континентах.
Так, це радше стратегічна робота, результати якої можуть бути непомітними відразу, але взаємодія України з Глобальним Півднем також сприятиме розвитку економіки, туризму, співпраці бізнесів, енергетичної та освітньої сфер, а також взаємодії неурядових громадських організацій.
Під час відрядження ми завітали до чотирьох провідних університетів та багато спілкувалися зі студентами і викладацьким складом навчальних закладів. Вже зараз вони надають повні стипендії українським студентам та запевнили, що в майбутньому готові до програм обміну студентами. Це чудова можливість для молоді України, яка б хотіла будувати кар’єру в країнах Азії чи в Україні, але з відповідною експертністю.
Вплив Росії у цьому регіоні
Під час візиту ми особисто переконалися, що Росія традиційно має доволі великий вплив у цьому регіоні на рівні політичному та на рівні наративів. Це явище триває ще з часів Радянського Союзу, який у цих країнах асоціювався з антиколоніальним рухом, хоча в нашій частині світу зрозуміло, що СРСР був імперією.
Це ще раз показало необхідність розвивати діалог із країнами Глобального Півдня, адже така тенденція спостерігається з двох причин: постійне розповсюдження російської пропаганди та, по суті, повна відсутність контакту України з країнами Південно-Східної Азії.
Російські наративи також повпливали на сприйняття повномасштабного вторгнення в цьому регіоні як боротьби країн Заходу з Росією. Це одна з ключових ідей російської пропаганди, яку РФ просуває з першого дня повномасштабного вторгнення, щоб забрати суб’єктність в України та зробити її виключно “полем бою”. Але насправді український народ отримує допомогу від західних партнерів, тому що він бореться, а не навпаки.
Війна триває за нашу ідентичність та свободу. Цю взаємозалежність варто детально пояснювати, і це починає працювати.
Шляхи комунікації
У комунікації з цим регіоном важливо обирати правильні наративи, цікаві та значущі для співрозмовника. Ми тривалий час готувалися до робочого візиту у Південно-Східну Азію та шукали оптимальні теми, які б стали нашим містком до взаєморозуміння з нашими азійськими колегами.
Крим, його історія як мозаїки народів, культур та цивілізацій, став якраз тією темою, яка виявилася актуальною в діалозі з Глобальним Півднем.
Треба було наголошувати на тому, що російсько-українська війна має риси антиколоніальної. Така теза в принципі може бути зрозумілою для наших азійських партнерів, адже як Індія, так і Малайзія з Індонезією у певний історичний проміжок часу були колоніями. Щоправда, цей аргумент не виявився очевидним, тому для його підсилення доводилося все пояснювати з самого початку.
Важливо було говорити про те, що Росія не дає спокою Криму ще з XVIII століття, починаючи з анексії півострова Російською Імперією у 1783 році та закінчуючи окупацією і сучасними подіями. Адже РФ і зараз використовує свої “колонізаторські” політики на окупованій території, примусово переселяючи місцеве населення та заселяючи українську землю росіянами.
Кейс Криму також став відкриттям для наших партнерів з тієї точки зору, що він – єдина історична Батьківщина для трьох корінних народів України: караїмів, кримчаків та кримських татар.
До того ж киримли як мусульманська спільнота чи не найбільше потерпають від злочинних дій окупантів. Серед політв’язнів 60% – кримські татари. Через злочинну мобілізацію, спрямовану переважно на киримли, багатьом довелося покинути рідні домівки. Кримінальні переслідування та тортури на підставі віросповідання – звична практика.
Також ми багато говорили про знищення культурних пам’яток киримли, яке загарбники називають “реставрацією” чи “евакуацією”, коли вивозять експонати з музеїв окупованого Криму на територію Росії.
Ефективним виявилося вести діалог про концепт свободи, антиколоніальності та антиімперськості, який в Індонезії називають Мердека. У їхньому національному гімні є кілька рядків про Мердеку. Також цей концепт прописаний в індонезійській Конституції, де є принципове засудження колоніалізму та імперіалізму.
Так, нас все ще чекає багато роботи у цьому регіоні, адже це процес взаємовивчення України та країн Глобального Півдня, але ми вже спостерігаємо позитивні тенденції та навіть щирий інтерес до теми Криму.
Особливу увагу ми отримали під час візиту до Індонезії від місцевих медіа, де в останній день зібралася пресконференція з представниками провідних мовників країни. Крим як окупована територія, яку незаконно колонізує Росія, з’явився у заголовках численних статей та новин.
Я переконана, що Україна має продовжувати працювати в цьому напрямку. Так, ми маємо державні пріоритети щодо ЄС та НАТО, що, втім, не заважає нам розвивати партнерську взаємодію з країнами Глобального Півдня та разом руйнувати легітимність країни-агресорки.
Подібне дипломатичне підґрунтя допоможе перемозі України стати справою всього цивілізованого світу.
Таміла Ташева