Після окупації Криму у 2014 році окупанти розпочали систематичну кампанію обмеження свободи слова та репресій проти української та кримськотатарської культурної спадщини. Окупанти здійснювали тиск на митців, щоб вони відмовлялися від використання української та кримськотатарської мов у своїй творчості. Це було спрямовано на знищення та своєрідний підкуп традиційних культурних та мовних ідентичностей, посилення впливу окупантів та придушення будь-якої опозиційної думки.
Багато кримських прозаїків та поетів відчували на собі цей тиск і змушені були вести свою творчу діяльність в умовах страху та ризику для своєї безпеки. Такі дії окупантів свідчили про їхню неприязнь до мовної та культурної різноманітності, а також про їхнє прагнення змінити соціокультурний ландшафт Криму на користь власних імперських амбіцій.
Сьогодні ми розповімо про творчість сучасних кримських письменників та поетів, які у своїх працях виражали любов до культури, природи, різноманітності Криму, а також зверталися до теми туги за домом, віддзеркалюючи складні емоції та думки тих, хто був змушений покинути рідну землю з тих, чи інших обставин.
Аліє Кенже-Алі — кримськотатарська поетка
Народилася в Узбекистані, в родині педагогів. У 1988 році її родина повернулась в Крим. Писати вірші почала з 13 років, і саме у цей час у пресі з’явилися перші публікації Аліє. Зокрема, її твори публікувалися в газетах “Кирим”, “Авдет”.
Через окупації у 2014 році Криму Росією Аліє зіткнулася з неможливістю вільно висловлювати свої думки. Окупанти почали чинити тиск на її творчість, адже вирішили, що поетка “висловила зневагу до пам’ятних дат і днів воїнської слави” у своїх віршах. Попри це Аліє Кенже-Алі продовжувала писати сміливо і відкрито. Вона пише кількома мовами, перекладає українські вірші на рідну кримськотатарську мову і, навпаки, мріє донести вірші кримськотатарською мовою до українського читача. Рядки з її вірша є маніфестом сучасного кримського письменника, для якого Крим – невід’ємна частина його життя.
А кажуть, що я ризиком грішу,
немов мені лишився крок до прірви.
Печуть вірші – здається, біль розірве,
щоби вдихнути волі – я пишу.
— Аліє Кенже-Алі
Майє Сафет — кримськотатарська поетка і перекладачка
Народилась 1972 року у Криму. Навчалась на філологічному факультеті Сімферопольського державного університету, досліджувала створення кримських національних казок. Лауреатка першого конкурсу “Кримський інжир” (2018) в номінації “Поезія кримськотатарською мовою”.
Творчим доробком Майє Сафет є книги “Ешиль Кяинат”, збірка “Бахчисарай-2021”. Вона є авторкою низки сучасних кримськотатарських пісень. Майє стала однією з учасниць престижного міжнародного проєкта з перекладів мовами світу сонетів Шекспіра York International Shakespeare Festival. Майє Сафет є також активною організаторкою культурних подій, громадською діячкою. Її вірші рішучі та безкомпромісні. Загалом у кримськотатарських поеток немає пошуків місця для Добра і Зла, вони точно знають, де яка сторона.
Кожний Іуда кінець-кінцем
знайде своє дерево,
виплавить свою кулю,
наллє собі трунку,
відшукає останній свій бункер.
Просто не видержуть нерви
навіть в останньої суки.
Бо враз захлинеться страхом,
розуміючи неповернення.
Хлопчики, ті що убиті,
станьте, благаю вас, ангелами.
Насправді ви дуже любили її:
непорочну й незайману.
Так і стають звичайні хлопчики
людства героями…
Бережіть відтепер її звідти.
Неба сини…
А кожен Іуда вже шукає своє дерево
під акомпанемент сріблом набитого капшука…
— Майє Сафет
Сеяре Кокче — кримськотатарська поетка
Народилася 1971 року у Новоросійську. У трирічному віці разом із сім’єю переїхала до Криму. Вивчала кримськотатарську мову та літературу на філологічному факультеті Сімферопольського державного університету ім. Фрунзе. Згодом працювала викладачем на кафедрі кримськотатарської мови. Закінчила аспірантуру при Таврійському національному університеті імені В.І. Вернадського, досліджувала питання пунктуації сучасної кримськотатарської мови. Деякий час працювала у хорі “Таврійський Благовіст”. Займалася перекладами для газети “Кримська світлиця”. Наукові та художні твори публікувалися в журналі “Йилдиз” та газеті “Авдет”.
Переможниця українсько-кримськотатарського літературного конкурсу “Кримський інжир” у номінації “Переклад з української на кримськотатарську мову”. Авторка текстів сучасних кримськотатарських пісень.
Плаче серце, наче чайка серед хвиль,
що страждала, та надіялась на штиль.
На глибоку давню рану попада
замість ліків пересолена вода.
Щоб туманом крила сплутати густим,
сунуть хмар нахабні полчища на Крим.
В чому знов Вітчизни нашої вина,
що прийшла неоголошена війна?
Скільки ж треба, щоб минуло ще віків
для повернення у край своїх батьків?
Мій народ долає шлях, як пілігрим,
плаче в скруті милий острів разом з ним.
Скільки років ми чекали! Досить! Все!
Вже Весна на крилах волю нам несе.
Ще й старі побачать радість навкруги –
ми не зникнемо, не мрійте, вороги!
Плаче серце, наче чайка серед хвиль,
що страждала, та надіялась на штиль.
На глибоку давню рану попада
замість ліків пересолена вода.
— Сеяре Кокче (переклад Галини Литовченко)
Матеріал підготовлений у межах співпраці Представництва з Українським інститутом книги до Національного тижня читання поезії.