Цього дня у 2015 році Україна зробила важливий крок до переосмислення свого минулого — ухвалила пакет законів про декомунізацію. Йшлося не лише про зміну назв чи демонтаж символіки, а про повернення історичної правди та очищення публічного простору від спадщини тоталітарного режиму, який десятиліттями нищив українську ідентичність, переписував історію та проводив репресії.
Однією з ключових частин процесу декомунізації стало перейменування населених пунктів, вулиць і географічних об’єктів, які з’явилися в радянський період або були пов’язані з комуністичною ідеологією.
Для Криму це мало особливе значення, адже саме там російська імперія, а згодом і радянська влада послідовно змінювали кримські топоніми, замінюючи історичні назви на ідеологічні та штучні. Після депортації кримських татар у 1944 році більшість кримськотатарських назв просто зникла з мапи. Так, наприклад, село Бюйтен перейменували на Фрунзе, а селище міського типу Долосси на Совєтське. Таким чином, намагалися стерти пам’ять про кримських татар і створити уявлення, що Крим нібито завжди був “російським”.
Декомунізація в Криму стала частиною ширшого процесу повернення історії. Йдеться не лише про нові таблички на будівлях чи інші назви на карті, а про відновлення пам’яті та справедливості щодо кримських татар — одного з корінних народів України, який пережив депортацію, репресії та тривалі переслідування.
У 2016 році Україна затвердила нові історичні назви для десятків населених пунктів і районів Криму, які мали запрацювати після деокупації півострова. Згодом держава зробила наступний крок і дозволила перейменування ще до повернення контролю над територією. Представництво своєю чергою ініціювало ці зміни до законодавства, результатом чого стало перейменування у 2023 році десятків назв населених пунктів.
Так, замість радянських назв з’явилися історичні – Курман, Іслям-Терек та Ічкі. Красноперекопськ став Яни Капу, Леніне — Єди-Кую, Орджонікідзе — Кайгадор. Змінилися і назви районів, які тепер відповідають історичним топонімам півострова. Усі ці рішення ухвалювали з урахуванням позиції представницького органу кримськотатарського народу – Меджлісу.
Після початку повномасштабної війни Україна почала позбавлятися не лише радянських, а й російських імперських назв. У 2023 році держава офіційно засудила російську імперську політику та визначила курс на деколонізацію топонімії. Це означає відмову від назв, які прославляють росію або пов’язані з колоніальним минулим.
Процес декомунізації триває й досі. Так, у 2025 році ще кілька десятків географічних об’єктів отримали історичні кримськотатарські назви. Серед них урочище Башбек, річка Кучук-Чатирлик, урочище Кайнаш тощо.
Представництво разом з Українським інститутом національної пам’яті та Меджлісом кримськотатарського народу активно працювало над проєктом відповідної постанови: брало участь у робочих консультаціях та узгоджувало список об’єктів для перейменування.
Повернення історичних назв у Криму — це не просто зміни на мапі. Кожна історично відновлена назва — це крок до справедливості, збереження культурної спадщини і нагадування світу, що Крим — це частина суверенної України. Адже назви на українських картографічних матеріалах визначають, якими вони будуть на міжнародних мапах.