Сьогодні у світі відзначають Міжнародний день ромів. Його започаткували на Всесвітньому конгресі ромів у Лондоні ще у 1971 році.

Це нагода згадати не лише про загальноєвропейську історію ромів, а й про локальні групи, зокрема кримських ромів – спільноту, яка історично існувала на півострові, але сьогодні залишається малочисельною та значною мірою асимільованою.

Історично роми з’явилися в Криму кілька століть тому, ймовірно, у період Кримського ханства або раніше, внаслідок міграцій із Балкан та Малої Азії. У кримськотатарській мові для їх позначення використовувалося слово “чінґене” (çingeneler) – поширений у тюркських мовах етнонім на означення ромів. У степовому Криму також була поширена назва “дайфу” (dayfular) або “тайфа” (tayfalar). Їх також називали “урмачель” (urmaçel), “крими” (qrımı) та “татарче” (tataçe).

Кримські роми були інтегровані в кримськотатарське середовище та брали активну участь у повсякденному житті місцевих громад. На відміну від багатьох інших ромських груп Європи, кримські роми часто вели осілий спосіб життя та були залучені до традиційних занять, зокрема ковальства, музики й торгівлі.

Історик і журналіст Роман Кабачій у своїх матеріалах про кримських ромів зазначає, що навіть за умов компактного проживання вони не були ізольовані. Попри етнічні відмінності, кримські чінґене мали подібний соціальний статус до мусульманського населення півострова й були глибоко включені в життя місцевих громад. Їхня релігія споріднена з ісламом, а у їхній мові багато тюркомовних слів.

Окремої уваги заслуговує роль кримських ромів у збереженні кримськотатарської музичної традиції. Як зазначає громадський і культурний діяч Амет Бекір, саме кримські роми виконували музику під час свят, весіль і публічних подій, завдяки чому вона зберігалася і передавалася далі.

“Саме наші кримські роми, себто чінґене, зайняли це місце — грали нашу музику у кнайпах, кав’ярнях, під час великих святкувань. На весіллях чи інших важливих застіллях. Вони популяризували її та таким чином зберегли і передали наступному поколінню кримських татар!.

Друга світова війна стала трагедією і для кримських ромів. Як і інші ромські групи Європи, вони зазнали переслідувань з боку нацистського режиму. Водночас через їхню інтегрованість у кримськотатарське середовище облік і масштаби втрат залишаються недостатньо дослідженими.

У 1944 році частину кримських ромів депортували разом із кримськотатарським народом. У післявоєнний період питання окремої ідентичності кримських ромів практично не фіксувалося. Частина з них остаточно інтегрувалася в інші спільноти, зокрема кримськотатарську; інші ідентифікували себе як роми вже в ширшому, позарегіональному сенсі.

Станом на сьогодні кримські роми не є чисельно значною спільнотою. Їх частіше розглядають як історично сформовану групу, значна частина якої була асимільована, але пам’ять про яку зберігається в родинних історіях, локальних традиціях та дослідженнях.

Саме тому згадка про кримських ромів сьогодні є не лише актом вшанування, а й важливим кроком до відновлення складної та багатошарової історії Криму. А в умовах тимчасової окупації Криму збереження історичної правди про всі спільноти півострова набуває особливого значення. Адже навіть ті групи, які частково втратили свою самобутність унаслідок історичних процесів, залишаються невід’ємною частиною української культурної спадщини.