Сьогодні 82 роки виповнюється лідеру кримськотатарського народу Мустафі Джемілєву. Його біографія — це не лише розповідь про політичного діяча, це історія людини, яка все життя відстоює право свого народу бути вдома.

Мустафа Джемілєв народився 13 листопада 1943 року в селі Ай-Серез біля Судака. Його родина вже тоді знала, що таке переслідування: ще у 1930-х радянська влада розкуркулила Джемілєвих і виселила на Урал. Повернувшись до Криму, вони ненадовго знову відчули дім — аж поки 1944 року сім’ю разом з усім кримськотатарським народом не депортували в Узбекистан.

У 1959 році, коли Мустафі було 16, він працював токарем і долучився до підпільної організації “Спілка кримськотатарської молоді”, де виступав із доповідями про свій народ. Незабаром діяльність організації припинили, а самого Джемілєва поставили під нагляд радянського КДБ.

Уже в 1960-х він почав активно брати участь у кримськотатарському національному русі — виступав проти політики радянської влади та закликав дозволити кримським татарам повернутися на батьківщину. Так, за “антирадянський” та “націоналістичний” рукопис про історію кримських татар його виключили з інституту.

Коли Джемілєв відмовився служити в радянській армії, його відправили до табору під Ташкентом, проте це стало лише початком довгих років переслідувань та ув’язнень. Після звільнення він повернувся до активної правозахисної діяльності, підтримував зв’язок із правозахисниками з різних регіонів СРСР і розповідав світові про становище кримських татар. Згодом долучився до створення Ініціативної групи із захисту прав людини — однієї з перших у Радянському Союзі.

Радянська влада неодноразово заарештовувала Джемілєва та фабрикувала справи проти нього — загалом він провів у тюрмах близько 15 років. На знак протесту Джемілєв неодноразово оголошував голодування — найдовше тривало 303 дні, коли його звинуватили у “наклепі на радянський лад”. Це сталося за декілька днів до закінчення попереднього терміну незаконного ув’язнення.

Після кожного нового вироку Мустафа Джемілєв продовжував свою правозахисну діяльність. У лютому 1983 року він вперше за 39 років заслання приїхав до Криму з родиною, але вже через декілька днів радянська влада знову вигнала їх з півострова.

Остаточно Джемілєв зміг повернутися на рідний півострів лише у 1989 році, після того, як вийшов на волю після чергового тюремного терміну. Тоді він оселився в Бахчисараї.

У 1991 році кримські татари вперше після десятиліть вигнання зібралися на Курултай і обрали його головою Меджлісу. Вже у незалежній Україні Мустафа Джемілєв став народним депутатом і продовжив відстоювати права свого народу.

Коли росія окупувала Крим у 2014 році, йому заборонили в’їзд на півострів. Знову розлука з домом, знову відстань між ним і землею, де він народився. Але Мустафа  продовжує боротися за Крим і сьогодні, знову поза рідним півостровом, у Києві та на світовій арені.

У 2023 році Джемілєв отримав найвищу державну нагороду “Герой України” за визначний особистий внесок у становлення і розбудову незалежної Української держави, мужність і самовідданість у відстоюванні прав кримськотатарського народу.

Життя Мустафи Джемілєва — це доказ того, що боротьба може тривати все життя і не втратити сенсу. Його сила — у послідовності й вірі в те, що правда варта того, щоб за неї стояти.