Антоніна народилась та майже все життя прожила у Сімферополі. Рівно до того моменту, коли у 2014 році до Криму прийшли росіяни зі зброєю в руках, щоб захопити українські землі. У 2014 році Антоніні довелося покинути рідний Крим, а у 2022 році вона вступила до лав Збройних сил України.
“Крим — це мій дім у всіх сенсах цього слова. Я пов’язувала і пов’язую все своє життя з Кримом.”
Для Антоніни Крим залишається невід’ємною складовою її ідентифікації. Зараз вона бореться за деокупацію півострова та всіх українських територій разом з іншими військовими. Антоніна — небінарна людина, вона очолює спільноту Транс* і небінарних військових України.
2014 рік
Як і багато громадян України, у 2014 році Антоніна долучилася до акцій протесту, які відбувалися в Криму у відповідь на спроби росіян окупувати Крим.
“Я брала участь у протестах на півострові, і у тому, який відбувся 26 лютого у Сімферополі теж. А вже на наступний день, зранку зайшли “зелені чоловічки” і захопили адмінбудівлі. Це був шок, я не очікувала подібного. Я навіть не могла уявити в той час, що рф зможе зробити подібне та захопити частину іншої країни. Для мене це було дико абсолютно. Це вже зараз я розумію, що росія насправді завжди хотіла нас знищити, але тоді це було неочікувано.”
Антоніна брала участь у різних видах спротиву. Вона не лише відвідувала акції протесту, а й разом з іншими волонтерами організовувала допомогу для військових частин, де були заблоковані українські військові.
“Тоді вперше я зіштовхнулася з військовою справою, але з зовсім іншого боку — із волонтерського. Я шукала водіїв, які могли організовувати доставку речей до цих частин по всьому Криму. Люди приносили різне: цукерки, печиво, одяг для наших українських військових. Їм потрібна була зброя, але ми нічого не могли з цим зробити. Я зараз по інший бік і розумію наскільки наші цукерки та печиво не робили їм погоди, але ми робили те, що могли.”
По ночах Антоніна разом з іншими протестантами фарбували усе, що могли, в жовто-блакитний колір — це був один із їхніх проявів спротиву. Та згодом окупанти почали шукати всіх, хто був причетний до руху спротиву. Через те, що Антоніна була контактною особою серед волонтерів, її телефони були відомі, їй почали дзвонити та погрожувати.
“У цей момент мені вже було небезпечно знаходитися на півострові. Тоді ще ходили останні потяги на материкову частину України, тому я взяла квиток і поїхала. З того часу так і не повернулася…”
2022
Життя на материковій частині України Антоніна почала в Черкасах, де прожила рік. До окупації вона працювала режисеркою театру, ставила вистави в Сімферополі та інших містах України.
У 2015 році Антоніна вирішує переїхати до Києва та продовжити свою творчу роботу там. Протягом 7 років вона успішно поставила велику кількість вистав, та остання репетиція відбулася 23 лютого 2022 року.
“24 лютого нам стало зрозуміло, що почалася повномасштабна війна, й ніяких вистав не буде. 25 лютого я пішла записуватися в ТРО й уже два роки воюю. Зараз я мінометниця.”
Антоніна сьогодні воює, в тому числі й за свою власну мрію — повернутися додому. Повернутися до рідного Криму.
“Крим — це сакральне місце для мене. Ніщо і ніколи не зможе замінити Крим. Це земля, яку ми маємо повернути та обов’язково повернемо.”
Матеріали підготовлені в рамках інформаційної кампанії #10роківСпротиву спільно з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Інформаційна кампанія є частиною заходів до Дня спротиву окупації Криму.