18 листопада у межах Третьої міжнародної конференції “Crimea Global. Understanding Ukraine through the South” відбулася п’ята панельна дискусія “Girl Power. Жінки проти насильства та пригноблення у всьому світі”

До панельної дискусії долучилися феміністична авторка та консультантка з прав людини, членкиня Aúna Ана Васкес Кольменарес, співкерівниця напряму “Жінки, мир та безпека” в African Women Leaders Network (AWLN) Енні Моді, адвокатка й експертка з прав людини Тамара Суху Роа, правозахисниця та адвокатка Лейла Сеїтбек, кримськотатарська активістка та колишня політув’язнена Леніє Умерова.

Модераторкою виступила  журналістка, колумністка, виконавча продюсерка “Радіо Культура” Ірина Славінська.

У межах панелі презентували соціальне відео з історіями жінок, які пережили російський полон, російську окупацію, сексуальне насильство. Зокрема, однією з героїнь ролика стала кримськотатарська активістка та колишня політув’язнена Леніє Умерова.

Леніє Умєрова у своєму виступі розповіла, що росіяни викрали її та арештували, коли вона намагалася приїхати в Крим до хворого батька. За її словами, тільки через майже 6 місяць ув’язнення росіяни розповіли, що її звинувачують в шпигунстві, після чого її перевезли в одну із найзакритіших в’язниць Росії, де у підсумку вона провела 1,5 роки. 

“Росія тисне на тебе кожен день. Щодня вони показово арештовують людей, саджають до в’язниці і подають це таким чином, щоб спеціально залякати кожного і сказати, що завтра цією ув’язненою людиною можеш стати ти”, — наголосила Леніє.

Правозахисниця та адвокатка Лейла Сеїтбек у своєму виступі відзначила масштаб політичного тиску на Киргизстан з боку Росії, підкресливши, що за рахунок значно меншого населення країна не зможе захистити себе від потенційної агресії. Вона зауважила, що Росія використовує Киргизстан, щоб вербувати молодь у ряди своєї армії та відмивати гроші через криптоплатформи.

“Росія обіцяє своїм союзникам можливість постійного знаходження при владі, безкарність, політичну підтримку на міжнародній арені. Протягом останніх кількох років влада моєї держави закривала громадські організації, а журналісти були змушені виїжджати за кордон або ж потрапляли до в’язниці — декілька моїх колег опинилися за ґратами за звинуваченням у нібито вчиненні державного перевороту та терористичній діяльності”

Енні Моді під час свого виступу акцентувала на подібності ситуації у східній частині Демократичної Республіки Конго, в тимчасово окупованому Криму й на інших окупованих територіях України, адже і там, і там жінки потерпають від насильства і переслідувань з боку озброєних груп. Вона наголосила, що жінки там долучаються до гуманітарного реагування та опору порушенням прав людини попри ризики для власного життя та здоров’я.

Тамара Суху Роа зазначила, що попри репресії в авторитарних режимах по всьому світу жінки виживають підтримуючи одна одну. Також вона розповіла про інформаційну кампанію, якою керувала на підтримку політичних в’язнів по всьому світу, метою якою було не дати можливості незаконно переслідуваним людям зникнути і зламатися.   

“Підтримка одна одної важлива для виживання жінок в авторитарних режимах, для щоденної боротьби з ним. Жінки можуть підтримувати одна одну через створення комунікаційних мереж, за допомогою сучасних технологій, через спільні заходи та конференції” — і у таких умовах жінка стає містком, який передає знання і пам’ять, які хочуть приховати авторитарні режими”. 

Ана Васкес Кольменарес під час виступу наголосила, що феміцид — це не просто вбивство жінок, а політичний сигнал про те, що держава толерує насильство й не захищає їхнє життя. За її словами, у різних регіонах — від Латинської Америки до Центральної Азії тимчасово окупованого росіянами Криму — форми насильства відрізняються, але логіка одна: контроль, страх і підкорення. Вона поділилася, що в Україні побачила унікальну інфраструктуру турботи — від львівського UNBROKEN до жіночих ініціатив у прифронтових містах, які документують воєнні злочини, допомагають сім’ям і відбудовують громади. 

“Сміливість українських жінок не є абстракцією. Вона організована, практична, колективна — і світ має це знати. І не лише про трагедію, світ має знати про виняткове лідерство українських жінок“