«Що таке помирати в окупованому Криму? Це коли ти лежиш в пильному відділенні, яке вирішили відремонтувати на девʼятому році “повернення”. Чи коли наркотичні знеболювальні продають лише в одній аптеці на місто, і — раптом їх немає — мрієш лише про шпиталізацію, бо в клініці їх дадуть. Чи коли в черзі на рентген стоїш разом із “трьохсотими” “свошниками”, через яких в палатах немає місць, і тобі пропонують каталку в коридорі».

З різницею у два роки журналістка з Криму Марія Педоренко поховала в окупації обох батьків. Їх забрали онкозахворювання, проте ці два досвіди переживання смерті були кардинально різними — від похорону в переказі до хабаря в кримському морзі. 

Нині ж вона стикнулася з потребою знову «поховати» батьків — тепер вже на папері, адже за українським законодавством треба верифікувати свідоцтва про смерть, видані на тимчасово окупованих територіях. Це складна задача як з морального, так і з бюрократичного кутів зору. Марія розповіла про свій досвід у історії Суспільне Новини. 

У ній Марія пояснила, що її рідних батьків не стало, коли вона була дитиною. Її рідна мати померла від онкологічного захворювання, коли дівчинці ледь виповнилося три роки. Батька вона не знала взагалі. З дитинства їй розповідали, що він серб і загинув на початку 1990-х, під час війни на території тодішньої Югославії.

“Без опіки я не лишилася – зосталася в родини тітки й дядька, які забирали мене з Херсона в Крим, поки мати боролася за життя. Де-юре я була сиротою з дядьком-опікуном, де-факто – мала повноцінну родину і людей, яких все життя називала “мамою” й “татом”, – розповідає Марія.

Прийомний батько помер 2020 року в окупації. Офіційна причина його смерті — пандемія. Окупанти тоді заперечували масштаби епідемії, і хоча на материковій Україні померлих ховали в герметичних пакетах, батька, який був офіцером радянської армії у відставці, проводжали під постріли в повітря. На його могилу Марія змогла потрапити через пів року після поховання. Вона знала, що зможе заїхати на окупований півострів з кримською пропискою, проте вже не зможе виїхати, бо немає Київської. 

Прийомної матері не стало через пів року від початку повномасштабного вторгнення. Як і рідна мати, тітка Марії померла від онкології. Марія приїхала до окупованого Криму за півтора місяця до 24 лютого 2022 року, коли стало зрозуміло, що мати помирає. Поїхала — в жовтні, через тиждень після вибуху на мосту через Керченську протоку. Марії вдалося самостійно поховати матір в Криму. Все що залишилось потому — довідки про смерть, які потребують верифікації в Україні. 

“Ми не визнаємо жодних рішень окупаційних адміністрацій, — наголосила Ташева. — і жодних документів, які там видані. Але зрозуміло, життя в Криму продовжувалось, і це все супроводжував масив різноманітних документів — всі вони потребують верифікації”.

Марія зауважує, що верифікувати ті свідоцтва можна в РАЦСі за місцем проживання. 

“Та навіть державні органи зауважують, що видані в окупації документи не мають юридичної сили, і РАЦС (Органи реєстрації актів цивільного стану. – Ред.)  їх не прийме”, – додає медійниця.

За її словами, у цій ситуації є вихід – звернутися до суду, щоб факт смерті встановили вже на офіційному рівні. Водночас потрібно сплатити судовий збір, зібрати фото- й відеодокази наявності могил, свідчення людей, які можуть підтвердити час і місце смерті.

“Я досі не пішла в РАЦС. Офіційна причина – немає часу. Неофіційна – не вистачає моральних сил. Я не хочу нікому доводити, що батьки дійсно померли. Не хочу збирати докази очевидців чи просити знайомих в Криму фотографувати могилу. Я не хочу встановлювати їхню смерть через суд, що регламентує Цивільний процесуальний кодекс. Я не хочу ховати їх вдруге, хай і на папері. Принаймні поки”, – зазначила Марія Педоренко.