З 2014 року російська окупація Криму супроводжується грабіжницькою практикою. Одним із її елементів стала так звана “приватизація”, тобто вилучення державного майна на користь юридичних чи фізичних осіб.
Представництво виявило, що з 2015 по 2025 роки окупанти приватизували більше 120 обʼєктів на суму понад 26,4 млрд рублів. Під “приватизацію” потрапили різні галузі: машинобудування, виноробство, санаторно-курортна сфера, нафтова й портова інфраструктура тощо.
Реалізація цієї політики відбувалася через щорічні “прогнозні плани приватизації”, які затверджували підконтрольні росії представницькі органи. Щоб розширити масштаби “приватизації”, росіяни поширили на Крим загальноросійський федеральний закон, який дозволяє малому й середньому бізнесу викуповувати орендоване майно без аукціонів та відкритих торгів.
До прикладу, у 2015-2019 роках “приватизація” мала наростальний характер: від поодиноких угод із невеликими об’єктами нерухомості до мільярдних продажів стратегічних підприємств. Цей етап включав “приватизацію” переважно об’єктів незавершеного будівництва та нежитлових будівель в Сімферополі, Євпаторії, Ялті.
Так, під час першого етапу, у 2017 році, окупанти “приватизували” завод шампанських вин “Новий Світ” у Судаку. Підприємство, засноване у 1878 році князем Голіциним, є об’єктом культурної спадщини загальноукраїнського значення з унікальними підземними галереями та виноградниками.
Тоді ж під “приватизацію” росіян потрапили санаторії, як-от “Ай-Петрі” неподалік Алупки, туристичні центри, нежитлові будівлі тощо. Сукупний дохід окупантів від “приватизації” під час першого етапу склав близько 6,88 млрд рублів.
У 2020–2025 роках виникли нові механізми відчуження: поряд із традиційними аукціонами почала активно застосовуватися схема внесення майна до “статутних капіталів” підконтрольних окупаційній “адміністрації” акціонерних товариств. Це фактично перетворювало державну власність України на приватні активи підконтрольних росії структур та ігнорувало навіть формальні торгові процедури.
У 2020 році відбулася найбільша за час окупації Криму приватизаційна угода – повний продаж виноробного підприємства “Масандра” за понад 5,3 млрд рублів. Це одне з найстаріших і найбільш відомих виноробних підприємств України, яке поєднує понад 350 га виноградників, унікальні підвальні фонди з колекційними винами початку XX століття та об’єкти культурної спадщини. Підприємство є стратегічним активом кримського виноробства.
Варто зазначити, що Севастополь у цьому випадку діє окремо від так званої “Республіки Крим” як самостійна одиниця в складі рф — із власною окупаційною адміністрацією та призначеним москвою “губернатором”.
Найзначнішою й найбільшою угодою у севастопольській “приватизації” стала реалізація Інкерманського заводу марочних вин у 2023 році. Заснований у 1961 році, завод перетворився на одного з найбільших у Криму та провідних виробників вина в Україні.
Незаконна “приватизація” в Криму триває вже понад 10 років і має системний, цілеспрямований характер. Кошти від неї йдуть не на покращення життя місцевих, а частково на покриття “дефіциту” в бюджеті окупаційних структур. Таким чином, окупація перетворюється на механізм наживи за рахунок виснаження українських територій.
Крім того, уся описана вище діяльність є незаконною з погляду міжнародного права — 55-та стаття Гаазького Положення 1907 року прямо забороняє державі-окупанту розпоряджатися публічним майном окупованої території як власним. Воно може лише тимчасово адмініструватися з дотриманням права власності.
Україна не визнає жодної з перелічених угод, а всі відчужені об’єкти де-юре залишаються власністю Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, Українського народу або українських громадян.