Шановні учасники та учасниці, поважні гості!

Дванадцять років тому, 26 лютого 2014 року, тисячі проукраїнськи налаштованих жителів півострова вийшли до Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Вийшли за покликом серця, аби фізично заблокувати порушення, що відбувалися в будівлі. Ця подія і стала відправною точкою спротиву, який ми згадуємо нині і який не зупинявся ні на день.

Сьогоднішній захід називається «Крим: дім, за який ми боремось». Це не метафора – це юридичний, політичний і людський факт. 

Щонайменше 284 людини в окупованому Криму зазнали судових переслідувань із політичних мотивів та за спротив окупації. 159 із них – кримські татари. Чверть усіх справ у Росії про так звану дискредитацію армії припадає на Крим – 1 684 матеріали з 2022 року. Сумарно майже 50 мільйонів рублів штрафів за вигук «Слава Україні!», за синьо-жовтий прапор у телефоні, за вподобайки на українських інтернет-ресурсах.

За роки окупації щонайменше 55 000 кримчан незаконно призвали на строкову службу в армію держави-агресора, і в жодному з 648 судових рішень у справах про ухилення від такого призову немає посилань на IV Женевську конвенцію.

Частка дітей, які навчаються у школах Криму українською мовою, скоротилася фактично до нуля. Це свідоме знищення ідентичності. 

Із 2 220 релігійних організацій, що діяли до окупації, залишилося 912. Офіційна умова їх реєстрації тепер – відсутність слова «Україна» в назві. А це означає, що Православна церква України в Криму втратила своє представництво, яке раніше налічувало 49 парафій.

Чорне море стало зоною системних порушень міжнародного морського права, пограбування українського зерна, обходу санкцій, екологічних катастроф – і полігоном для відпрацювання моделей, які сьогодні уважно вивчають інші авторитарні режими.

Питання Криму не може бути одним з елементів будь-якого мирного врегулювання. Воно є його необхідною умовою. Мир без відновлення суверенітету України над Кримом – це не мир.

Але й деокупація – це не лише повернення території. Це повернення права конкретних людей навчатися рідною мовою, молитися у власному храмі, не боятися проукраїнської позиції у власному гаджеті.

Сьогодні тут зібралися люди, які не дозволяють Криму зникнути з порядку денного. Правозахисники, журналісти, дипломати, переміщені кримчани. Ваша робота – це не гуманітарна діяльність, це інвестиція в деокупацію. 

Окупація контролює землю. Спротив поширює правду.

Крим – це Україна.