Міт: Україна добровільно погодилась віддати росії більшу частину чорноморського флоту та ядерної зброї після розпаду СРСР

Правда: після розпаду СРСР Україна опинилась під значним політичним та економічним тиском з боку керівництва рф. Нещодавно створена українська армія не мала достатньої сили для протистояння загрозам з боку росії. В цих умовах Україна була змушена прийняти так званий дипломатичний тип розв’язання конфлікту

Ситуація навколо Чорноморського флоту та російської армії в Криму залишалася напруженою з моменту розпаду СРСР та початку формування Збройних Сил України в 1992 році. Коли військові та моряки повинні були скласти присягу на вірність народу України, президенти України та росії одночасно робили заяви про належність Чорноморського флоту до однієї чи іншої країни. В цей час командування Чорноморського флоту в Севастополі опинилось під значним тиском російського військового керівництво, і відмовилось давати наказ про принесення присяги до розв’язання питання власності на флот на рівні керівництва держав. 

Питання розподілу Чорноморського флоту стало одним з ключових як для України, так і для росії, і ситуація почала стрімко загострюватись — незадоволення росло як серед військових, так і серед населення. Спроби домовитись тривали протягом наступних місяців, але зустрічі не приносили практичних результатів. У серпні 1992 року в Ялті було підписано угоду про розподіл Чорноморського флоту, що передбачала розподіл флоту між двома державами та створення ВМС України та чф рф відповідно, але їй бракувало конкретики. Вже в червні 1993 року була підписана Московська угода, в якій сторони домовлялись пришвидшити розподіл флоту за формулою “50/50”. 

Наступний етап переговорів розпочався в передмісті Ялти Масандрі, в Масандрівському палаці,  під головуванням президентів обох країн — Леоніда Кравчука з українського боку та Бориса Єльцина з російського. 3 вересня 1993 року, за підсумками переговорів між Україною та росією було підписано чотири угоди, метою яких було врегулювання питань щодо розподілу Чорноморського флоту та майбутнього ядерної зброї, розташованої на території України. Серед них:

• Протокол про врегулювання проблем Чорноморського флоту
• Основні принципи утилізації ядерних боєзарядів стратегічних ядерних сил, що дислоковані в Україні
• Угода між Урядом рф та Урядом України про утилізацію ядерних боєзарядів
• Угода між Україною та рф про порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів Стратегічних Сил, розташованих на їхніх територіях

Підписання Масандрівського протоколу викликало розчарування та критику з боку українського суспільства — Україна, в обмін на погашення газових боргів, нібито погодилася віддати росії контроль над Чорноморським флотом та його інфраструктурою. Росія, зі свого боку, мала компенсувати Україні присутність флоту на її території.

Тема газу вперше стала центральною на переговорах між двома державами з подачі росії, а пропозиція віддати флот в обмін на погашення боргів виникла у російської сторони нібито випадково. На початку зустрічі російська сторона вимагала від України змінити порядок обговорень, і першою темою зробити саме борги за газ, що стало несподіванкою для України.

З усім тим, підписання протоколу не призвело до яких-небудь політичних кроків, а українська сторона трактувала це лише як “пропозицію”, а не домовленість. Російське керівництво ж піднесло це як власну перемогу, що стало вагомим на фоні внутрішньої кризи в росії. 

Що стосується “ядерної” частини переговорів, то вона стосувалася принципів і кроків України щодо скорочення та ліквідації її ядерної зброї. Ці домовленості були продовженням Українсько-російсько-американських контактів щодо ядерного статусу України, де і росія, і США наполягали на встановленні в Україні без’ядерного статусу. Після розпаду СРСР Україна стала третьою за ядерним арсеналом країною, і зазнавала значного тиску з боку міжнародної спільноти щодо ліквідації ядерної зброї. Попри дебати всередині України, керівництво держави погодилось на передачу ядерного арсеналу росії, однак важливим питанням стало фінансове — транспортування та перероблення/утилізація цієї зброї потребувала значних коштів. В ході домовленостей було погоджено, що росія сплатить за ядерний арсенал України та його утилізацію. Саме це було закріплено в Масандрівських угодах.

Окрім цього, Україна зобов’язалась перевезти на територію рф всі ядерні боєприпаси для подальшої утилізації. Також росія зобов’язалась поставити Україні тепловидільні збірки (ТВЗ) для атомних електричних станцій (АЕС), а Україна —  поставити свою ядерну діяльність під гарантії Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ)

Міністр закордонних справ у 1990—1994 Анатолій Зленко так згодом оцінював результати зустрічі: 

“Ми змушені були піти на певні поступки в питанні розподілу Чорноморського флоту… Відповідно до підписаних документів ми виявили готовність продати свою частину Чорноморського флоту. Крім того, Україна брала на себе зобов’язання вивезти до Росії всі ядерні боєголовки… Масандрівські домовленості були зустрінуті певними колами в Україні як “зрада” і “втрата престижу”.… Як людина, безпосередньо причетна до українсько-російських переговорів, я ніколи не був таким категоричним в оцінці Масандрівських рішень.… Масандра, хоча й була для нас болючим кроком, все ж на якийсь час дозволила принаймні частково, вирішити енергетичну проблему, відшкодувати частину боргів, отримати ядерне паливо для АЕС… Це був приклад реальної політики в умовах реальної та неймовірно глибокої кризи.… Як тимчасовий компроміс вони [Масандрівські угоди] були необхідні”.

Таким чином, в умовах політичного та економічного тиску Україна була примушена піти на послаблення в оборонному плані, а також гарантувати присутність на території Криму озброєних частин Чорноморського флоту рф. Однак, ці угоди не стали остаточним розв’язанням питання Чорноморського флоту. Сам же Масандрівський протокол був настільки поверховим, що кожна зі сторін трактувала його по-своєму.

15 квітня 1994 року всі попередні міждержавні домовленості щодо флоту були замінені угодою, згідно з якою Військово-Морські Сили України й Чорноморський флот Російської Федерації вирішено базувати роздільно, а Україні відходило 15—20% кораблів і суден Чорноморського флоту.