У межах Третьої міжнародної конференції “Crimea Global. Understanding Ukraine through the South” відбулася шоста панельна дискусія “Чи позбуваємося ми колоніального сприйняття? Випадок Криму та інших колишніх «імперських скарбів»”, що була присвячена критичному осмисленню імперських наративів.

До панельної дискусії долучилися феміністична авторка та консультантка з прав людини, членкиня Aúna Ана Васкес Кольменарес, старший дослідник Tibet Action Institute, викладач Колумбійського університету Д-р Тензін (Тендор) Дорджі,  виконавчий директор Асоціації РУТА Д-р Мартін-Олександр Кислий,  доцентка та дослідниця Інституту соціальних та економічних досліджень при Університеті Вітватерсранда Д-р Глоніфа Мокоена і правозахисниця та адвокатка Лейла Сеїтбек.

Модераторкою виступила керівниця відділу з питань Азії, Африки та Латинської Америки Українського інституту, Анабель Сотело Рамірес

Учасники обговорили стійкість медіаобразу Криму, який у різних країнах досі подають у дусі орієнталістичних кліше — як романтизовану “перлину” Російської імперії, пов’язану з літніми резиденціями царів та образами з російської літератури.

Мартін-Олександр Кислий підкреслив, що у випадку історії Криму необхідно викорінювати колоніальні практики і відроджувати власні традиції, додавши, що колонізатор завжди відповідальний за пригноблення, але важливим питанням стає те, хто зараз відповідає за деколонізацію та хто розгрібає наслідки. Він зауважив, що українські науковці сьогодні відіграють суттєву роль у формуванні правдивого історичного наративу, а громадяни мають вплив на те, якою мовою говорити та яких поглядів дотримуватися.

“Відновлення суб’єктності колонізованих народів, увага до їхнього голосу, історії та спадщини — це прямий шлях до деколонізації”.

Лейла Сеїтбек зазначила, що впродовж десятиліть Центральній Азії нав’язували колоніальний міф про те, нібито росіяни принесли фабрики, школи й бібліотеки, тоді як насправді російське панування зруйнувало мову та ідентичність Киргизстану. Вона зізналася, що, бувши киргизкою, виросла, говорячи російською, а рідну мову почала опановувати лише після розпаду СРСР, адже багаторазова зміна абеток і заборона киргизької мови та традицій у публічному просторі відірвали народ від його історичної пам’яті.

“У цій версії історії не згадують, що на територіях, які Росія оголосила своїми, існували інші цивілізації та держави. Їх було знищено, а ресурси поділено й спожито Російською імперією та пізніше СРСР”.

Глоніфа Мокоена наголосила, що в розмовах про деколонізацію Африка часто залишається поза увагою. Вона зауважила, що все ще поширеною є хибна уява про те, що найкращі ідеї та культурні продукти нібито створюються переважно на Заході, і підкреслила необхідність переосмислення глобальної моделі світу. Вона зазначила, що мистецтво нерозривно пов’язане з політичними процесами і виступає важливим інструментом відновлення суб’єктності та репрезентації народів.

Тензін (Тендор) Дорджі підкреслив, що, говорячи про колоніальне сприйняття, необхідно розрізняти імперіалізм та націоналізм, а також деполітизувати підходи до деколонізації. Він додав, що коли народи матимуть рішучість у самовизначенні, питання деколонізації не стоятиме, адже місця для пригноблення культури просто не залишиться. Він зауважив, що мови колонізаторів витісняють мови меншин із ужитку, обмежуючи їхній доступ до власної історичної пам’яті, культурної тяглості та політичного самовираження.

На завершення Ана Васкес Кольменарес розповіла про лінгвоцид та етноцид, що тривають на Американському континенті. Вона поділилася, що в Мексиці існує 68 офіційних мов, проте іспанська перетворилася на інструмент стримування їхнього розвитку та засіб структурного насильства, унаслідок чого на сьогодні зникли вже 48 мов корінних народів.

“В Україні я побачила, як імперія також завдає ударів по місцях краси — по пам’ятках у Криму та на всій території України. Важливо захищати цю красу, яку колонізатори та імперії намагаються знищити, змусити її творців замовкнути, перейменувати та привласнити”.