1 липня виповнюється 91 рік від дня народження видатної діячки кримськотатарського національного руху Веджіє Кашка. Її життєвий шлях — це історія боротьби за право жити на рідній землі, що стала символом стійкості для всього народу.
Веджіє Кашка народилася у 1935 році, а в дев’ять років була депортована разом із кримськотатарським народом. Попри це, вона все життя зберігала мрію повернутися до Криму. У 1966 році родині дозволили переїхати ближче до узбережжя Чорного моря — на Кубань, де вони прожили до 1969 року.
Веджіє-ханим згадувала свої перші спроби повернутися так:
«Потім я написала до райвиконкому листа з проханням повернути нас на батьківщину. Мені відповіли: “Через відсутність житлоплощі задовольнити ваше прохання не можемо”. Тоді ми завантажили в машину 15 баранців, курей і все одно повернулися до Криму, у Кизилівку Білогірського району. Купили будинок — раз відсутня житлоплоща. Я намагалася знайти батьківську хату. Пам’ятаю, що вона стояла на високому місці, море було видно…».
Указ 1967 року про право кримських татар проживати на території СРСР на десятиліття вперед визначив офіційну політику щодо них, однак фактично не давав можливості повернутися до Криму. Чоловік Веджіє, Бекір Кашка, у листі до Комісії ООН з прав людини наголошував, що цей документ не зняв звинувачень із народу і навіть надав їм глумливого відтінку.
Родина Веджіє жила в постійному страху виселення: у будь-який момент могли прийти міліціонери. За спогадами її чоловіка, Бекіра, дітей під час таких рейдів «поливали водою, щоб розбудити».
21 листопада 1969 року в селі Кизилівка відбувся черговий наліт: Веджіє з п’ятьма дітьми вивезли в бік Генічеська, а згодом знову депортували на Кубань. Цей період став для родини часом тяжкої трагедії.
«Якось прийшов товариш із КДБ і каже: “Що ти мучиш дітей! Схаменися!” – “А ти моїх дітей пожалів?” – відповідаю. Але потім нас все одно вивезли за межі Криму, на Кубань. Там помер один із моїх синів… Від страху… Пам’ятаю, як настала ніч, він почав кричати: “Мамо, міліція йде! Мене тягнуть, рятуй мене, мамо!” Накрився ковдрою і через дві години помер. А після смерті сина я вже нічого не боялася…»
Радянська влада намагалася зламати родину: лише у проміжку між 1969 та 1974 роками їх шість разів силоміць виселяли з Криму. Проте вони не здалися. У підсумку родина Кашка знову повернулася на півострів, придбавши будинок у селі Уч-Коз. З 1987 року їхня оселя стала постійним місцем зборів та нарад учасників національного руху.
Веджіє Кашка була надзвичайно активною в боротьбі за права свого народу. У 2014 році Меджліс кримськотатарського народу наголошував:
«Її по праву можна назвати соратницею Петра Григоренка, Андрія Сахарова, Мустафи Джемілєва! Вона завжди була вірною подругою та опорою покійної Зампіри-ханим Асанової!»
Можливо, Веджіє Кашка досі була б з нами. Проте у 2017 році під час жорстокого затримання російськими силовиками в окупованому Сімферополі 82-річній Веджіє-ханим стало зле. Серце незламної жінки зупинилося в машині швидкої допомоги дорогою до лікарні. Вона віддала своє життя боротьбі за Крим, залишивши по собі спадщину мужності та безмежної любові до Батьківщини.