Після окупації Криму Російська Федерація поступово створила повноцінну систему примусового залучення мешканців окупованого півострова до своїх збройних сил. З 2015 по 2025 рік Москва провела 21 призовну кампанію у Криму, у ході яких до лав російської армії було незаконно відправлено щонайменше 53 тисячі осіб. У жовтні 2025 року розпочалася 22-га кампанія, що триватиме до кінця року. Всі ці дії суперечать IV Женевській конвенції, яка прямо забороняє державі-окупанту призивати жителів окупованої території до своєї армії.
Масштаби і цифровізація системи примусу
Співвідношення кримчан серед загальної кількості призовників у Росії стабільно зростало: від 0,32% у 2015 році до майже 2% після 2020-го. Цей показник може здаватися незначним, але у вимірі окупованої території, він свідчить про систематичне і навмисне вичерпування людських ресурсів Криму.
Після 2023 року Росія почала цифровізувати військовий облік: створила Єдиний реєстр військовозобов’язаних і запровадила електронні повістки. У травні 2025 року ця система запрацювала і в окупованому Криму. Тепер повістку можна отримати без особистого контакту — достатньо, щоб інформація з’явилася в електронному кабінеті. Це дозволило окупаційній адміністрації контролювати молодих чоловіків без їхньої згоди чи навіть попередження. Паралельно росіяни ухвалили закон, який дозволяє виконувати рішення про призов протягом року. Також із 2026-го заплановано перехід до цілорічного призову. Ці зміни демонструють прагнення Кремля перетворити примусовий призов на постійну адміністративну практику, зокрема на окупованих територіях.
Кримінальне переслідування за відмову служити окупанту
З 2015 року в окупованому Криму зафіксовано 626 кримінальних проваджень за статтею 328 Кримінального кодексу Росії — “ухилення від військової чи альтернативної цивільної служби”. Половина з них розпочата після 24 лютого 2022 року. За цей період окупаційні “суди” винесли 511 вироків, із яких у 87% випадків призначено штрафи, а решта — умовні терміни або примусові роботи. У більшості вироків згадується лише “неявка за повісткою” або “ігнорування викликів”, що не є злочином за міжнародним правом. Особливо показовим є етнічний аспект: понад 30% засуджених — кримські татари. Це свідчить про вибірковість і політичну вмотивованість переслідувань.
Людський вимір: життя під тиском системи
Статистика незаконних вироків не відображає реального масштабу примусу, з яким стикаються молоді мешканці окупованого півострова. Історії окремих людей показують, що військовий облік у Криму перетворився на інструмент тотального контролю.
Показовим є випадок 20-річного кримчанина, якому вдалося вирватися з окупації у межах ініціативи Президента України Bring Kids Back to Ukraine. Коли Росія захопила Крим, хлопцеві було лише одинадцять. Відтоді він зростав у середовищі, де будь-який прояв української ідентичності переслідувався.
Минулого року його вперше викликали до “медичної комісії”, а згодом вручили повістку до російської армії. З цього моменту почався системний тиск: додому приходили окупаційні силові органи, проводили допити, накладали штрафи, змушували підписати “підписку про невиїзд”. Хлопець змушений був залишити навчання і працювати неофіційно, щоб підтримувати родину й водночас уникати мобілізації.
Врятувати його допомогла подруга з підконтрольної Україні території. Вона звернулася до фахівців Української мережі за права дитини, які разом із волонтерами організували складну операцію з його евакуації. Зараз хлопець у безпеці. Його історія демонструє, що покоління молодих кримчан фактично позбавлене можливості вибору. Для них ухилення від російської армії означає не лише ризик судимості, а й системні репресії.
Участь строковиків у бойових діях
Незаконно призвані кримчани не обмежуються службою на території півострова. Відомо, що частину з них російські загарбники відправляли у зону бойових дій. Під час затоплення крейсера “Москва” у 2022 році загинули й зникли безвісти строковики з Криму. У 2024 році щонайменше семеро кримських солдатів потрапили в полон у Курській області. Це пряме підтвердження використання незаконно мобілізованих українських громадян у воєнних діях проти власної держави.
Висновки
На кінець 2025 року окупаційна адміністрація проводить 22-гу кампанію, офіційних цифр про кількість призовників не оприлюднено. Система електронного обліку і кримінальні переслідування перетворили примусовий призов у механізм залякування та контролю. Молоді чоловіки уникають офіційного працевлаштування, переїжджають між районами, намагаються приховати місце проживання. В той час як можливість покинути окуповану територію стає все важчою.
Якщо тенденція збережеться, Крим з 2026 року може опинитися в режимі постійного мобілізаційного тиску. Це означає щорічне зростання кількості справ за ухилення, розширення цифрового контролю та продовження порушень міжнародного гуманітарного права.
Російська Федерація, використовуючи окупаційні “суди”, “медичні комісії” й систему цифрових реєстрів, фактично створила на території Криму режим примусової військової повинності, який має всі ознаки воєнного злочину. Історії таких, як врятований 20-річний хлопець, — поодинокі винятки у системі окупаційного режиму.
Незаконний призов у Криму окрім порушення міжнародного права — є інструментом системної колонізації півострова російськими окупантами та продовження репресивних методів.