1917 році  у Бахчисараї було створено перший в історії Національний кримськотатарський музей. Його розмістили в унікальному архітектурному комплексі Ханського палацу — колишній резиденції кримських ханів династії Ґераїв, що з XV до XVIII століття залишалася політичним і культурним центром незалежного Кримського ханства. Цей крок став не лише актом повернення кримським татарам контролю над ключовим символом їхньої державності, а й початком системного збереження національної культурної спадщини.

Ініціатива створення музею належала кримськотатарській інтелігенції — Номану Челебіджіхану, Джаферу Сейдамету, Осману Акчокраклі, Асану Сабрі Айвазову та іншим діячам «Міллі Фірка» й Мусульманського виконавчого комітету Криму. Проте саме Усеїн Боданінський став тією людиною, яка перетворила цю ідею на реально діючу інституцію й на довгі роки визначила її подальший розвиток.

Усеїн Абдурефійович Боданінський — художник, етнограф, археолог, музеєзнавець. Уже 1916–1917 років він створив у Бахчисараї осередок Товариства захисту пам’яток давнини й особисто фіксував стан Ханського палацу, мечетей, мавзолеїв і печерних міст. 4 (17) жовтня 1917 року саме Боданінський домігся від Тимчасового уряду постанови про створення в палаці Музею тюрко-татарської культури й був призначений його першим комісаром (фактично — директором). Із жовтня 1917 року до кінця життя (з короткою перервою 1934–1937) він безперервно очолював заклад — спочатку як комісар національного музею, згодом як завідувач Бахчисарайським відділенням Кримського комітету охорони пам’яток (1921–1934).

За роки свого керівництва Боданінський: особисто зупиняв спроби військових частин розібрати мармур і дерев’яні елементи палацу на господарські потреби; створив унікальну мережу «сільських представництв музею» — у десятках кримськотатарських сіл призначалися довірені особи, які збирали предмети побуту, килими, кераміку, вишивку, рукописи; завдяки цій мережі музей отримав тисячі унікальних експонатів, які інакше були б утрачені; провів перші наукові реставрації: залів Ханського палацу, Фонтану сліз, Золотого фонтану, Ханської мечеті, дюрбе; організував археологічні експедиції: у 1925–1928 роках — розкопки Перського саду палацу, де виявив рештки ханських лазень XVI ст.; досліджував Чуфут-Кале, Мангуп, Ескі-Кермен; домігся державної охорони десятків об’єктів — у 1920-х роках під його керівництвом під охорону взяли всі ключові пам’ятки кримськотатарської історії в Бахчисарайському районі; створив меморіальний будинок-музей Ісмаїла Ґаспринського (1923) — перший у СРСР музей національного просвітителя; зібрав і систематизував величезну етнографічну колекцію: понад 3000 малюнків та акварелей власного авторства, що фіксували зникаючі ремесла, одяг, орнаментику, архітектурні деталі; щороку складав детальні наукові звіти (збереглися звіти за 1922–1929 роки та початок 1934 року), які є одним із найцінніших джерел про стан кримськотатарської культури 1920-х років.

1934 року, в розпал кампанії проти «буржуазного націоналізму», Боданінського звільнили з посади директора. У 1937-му його заарештували, а 17 квітня 1938 року разом з Османом Акчокраклі, Асаном Сабрі Айвазовим разом з іншою кримськотатарською інтелігенцією були розстріляні радянськими спецслужбами в Сімферополі.