6 квітня 2014 року російський військовослужбовець розстріляв українського офіцера — майора Військово-Морських Сил Збройних Сил України Станіслава Карачевського. Це стало другим зафіксованим убивством українського військового на території півострова з початку окупації.

Майор Карачевський був випускником Академії військово-морських сил імені Нахімова в Севастополі. На момент вбивства обіймав посаду начальника оперативного відділення штабу 10-ї морської авіаційної бригади у селищі Новофедорівка. Після 2014 року ця бригада отримала ім’я Героя України полковника Ігоря Бедзая.

Під час окупації Криму Станіслав Карачевський залишився вірним військовій присязі та Україні. 6 квітня 2014 року він брав участь в організації передислокації особового складу та техніки на материкову частину України. Увечері того дня, повертаючись разом із капітаном Артемом Єрмоленком до гуртожитку, вони були зупинені біля контрольно-пропускного пункту російськими військовими. Коли українські офіцери, не вступаючи в конфлікт, розвернулися та попрямували у зворотному напрямку, росіяни почали переслідування.

Молодший сержант морської піхоти рф Євген Зайцев відкрив вогонь з автомата АК-74 у спину та голову майору Карачевському прямо в його кімнаті на п’ятому поверсі гуртожитку, де мешкали сім’ї українських офіцерів. Смертельні поранення свідчили про умисність дій, а сліди крові, що вели на нижчі поверхи, — про спробу приховати тіло та знищити докази.

“За ними гналися вже в гуртожитку, Карачевський був застрелений на п’ятому поверсі гуртожитку посеред коридору”, — коментував в одному з новинних випусків вбивство Станіслава Карачевського командир бригади Ігор Бедзай.

Окупаційна ФСБ намагалася приховати вбивство. Лише завдяки швидкій реакції побратимів і дружини загиблого, про подію стало відомо публічно. Водночас капітана Артема Єрмоленка російські військові затримали, роздягли, зв’язали й передали окупаційним спецслужбам. Його катували під час допитів у Севастополі, де він пробув тиждень у неволі, після чого був звільнений.

У Станіслава Карачевського залишилися дружина Ольга та двоє дітей. Після загибелі чоловіка його вдова вступила на військову службу до тієї ж бригади, в якій служив Станіслав, продовживши справу його життя вже у Миколаєві.

“Це було жахливо морально, коли вони казали, що ніколи не будуть стріляти в обеззброєну людину — і ось результат”, — заявляє Ольга, дружина військовослужбовця.

Цей трагічний епізод вкотре засвідчує, що окупація Криму з перших днів супроводжувалася насильством, збройними нападами, переслідуванням українських військовослужбовців та цивільного населення. Убивство Станіслава Карачевського — не виняток, а прояв системної практики грубих порушень прав людини та норм міжнародного гуманітарного права з боку держави-окупанта.

Пам’ятаємо кожного, хто загинув, зберігаючи вірність Україні. Закликаємо міжнародну спільноту посилити тиск на рф, аби забезпечити справедливість, покарання винних і деокупації Кримського півострова.