18 жовтня 1921 року було утворено Кримську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку у складі РСФРР. Її історія поєднала розвиток кримськотатарської освіти й культури у 1920-х роках із подальшими репресіями, депортацією кримськотатарського народу та ліквідацією автономії. Цей період став прикладом того, як проголошені радянською владою національні права та свободи залишалися незахищеними в умовах тоталітарного режиму.

Рішення про утворення Кримської АСРР ухвалили Всеросійський центральний виконавчий комітет і Рада народних комісарів РСФРР після встановлення більшовицького контролю над півостровом. Автономію створили за територіальним принципом. 10 листопада 1921 року I Всекримський з’їзд рад ухвалив її Конституцію. Республіка отримала власні органи управління, однак залишалася залежною від центральної більшовицької влади. Зовнішні справи, зовнішня торгівля та низка інших повноважень перебували у віданні органів РСФРР.

Конституція Кримської АСРР проголошувала скасування національних і релігійних привілеїв та обмежень, а кримськотатарська й російська мови отримали статус державних. У 1920-х роках політика коренізації, яка в Криму набула форми татаризації, сприяла розвитку кримськотатарської освіти, культури, використанню рідної мови та залученню кримських татар до управління. Водночас ці процеси відбувалися під контролем більшовицької влади, а їхнє продовження залежало від політичного курсу партійного керівництва.

Поступове згортання попередніх гарантій відобразилося і в законодавстві автономії. Якщо Конституція 1921 року визначала кримськотатарську та російську державними мовами, то Конституція 1929 року вже закріплювала за ними статус загальновживаних. На тлі цих змін посилювався політичний тиск на представників кримськотатарського національного руху та інтелігенції.

У другій половині 1920-х років політику підтримки національного розвитку дедалі відчутніше змінювали переслідування під гаслом боротьби з «націоналізмом». Одним із показових випадків став арешт голови Кримського центрального виконавчого комітету Велі Ібраїмова в січні 1928 року. У квітні його засудили до розстрілу, а в травні стратили. У 1990 році Ібраїмова реабілітували. Переслідування кримськотатарського керівництва супроводжувалися згортанням політики татаризації та посиленням контролю над культурним і суспільним життям Криму.

Масштабних репресій кримськотатарська інтелігенція зазнала під час Великого терору 1937–1938 років. Зокрема, 17 квітня 1938 року були розстріляні Усеїн Боданінський, Асан Сабрі Айвазов, Абдулла Лятіф-Заде, Осман Акчокракли та інші представники кримськотатарської інтелігенції. Радянський режим знищував письменників, науковців, освітян і громадських діячів, які досліджували історію Криму, розвивали національну культуру та зберігали історичну пам’ять кримськотатарського народу. Формальне існування автономії не забезпечувало захисту від політичних переслідувань.

Найтрагічнішим проявом радянської політики щодо кримськотатарського народу стала депортація, розпочата 18 травня 1944 року. Під приводом колективного звинувачення у «зраді» радянська влада примусово виселила кримських татар із їхньої історичної батьківщини. Людей позбавляли домівок, майна та можливості жити на рідній землі. Серед депортованих були діти, жінки та люди похилого віку. Нелюдські умови перевезення та перебування у спецпоселеннях призвели до масової загибелі людей. Депортація кримськотатарського народу стала злочином геноциду, якому не завадили проголошені радянською владою принципи національного рівноправ’я.

30 червня 1945 року радянська влада перетворила Кримську АСРР на Кримську область у складі РРФСР, остаточно ліквідувавши автономний статус республіки. Це рішення було ухвалене вже після депортації кримськотатарського народу, представники якого були позбавлені можливості проживати на своїй батьківщині та брати участь у визначенні її майбутнього.

Історія Кримської АСРР демонструє суперечність між формально проголошеними правами та реальною політикою радянського тоталітарного режиму. Створивши автономію та задекларувавши національне рівноправ’я, радянська влада згодом розгорнула репресії проти кримськотатарських діячів, здійснила депортацію корінного народу та ліквідувала автономний статус півострова.

Осмислення цих подій є важливим для збереження історичної пам’яті про кримськотатарський народ, його внесок у розвиток Криму та боротьбу за власні права. Історичний досвід засвідчує, що реальні гарантії прав людини й корінних народів, захист національної ідентичності та повага до людської гідності мають бути невіддільними складовими майбутньої реінтеграції Криму після його деокупації.