28 липня в окупованому Криму окупаційна адміністрація відзначатиме так званий “День хрещення Русі”, просуваючи наратив про півострів як “колиску православ’я” та сакральний центр “русского міра”. В Україні це свято відзначається 15 липня, підкреслюючи єдність зі світовим християнством. Саме тому ця публікація присвячена наслідкам 11 років окупації у релігійній сфері.

До окупації Крим був домівкою для людей різних віросповідань: православних, мусульман, католиків, юдеїв, протестантів та інших. Загалом у Криму до 2014 року налічувалося 43 конфесії, діяло близько 2200 релігійних громад, а громадяни мали свободу приєднуватися до будь-якої з них. Релігійна свобода забезпечувалася завдяки нормам українського законодавства, які гарантували рівність усіх віросповідань і не встановлювали жорсткого контролю за реєстрацією для здійснення релігійної діяльності. Малі громади могли реалізовувати свої духовні потреби без значних бюрократичних перешкод.

Зміни у релігійній сфері після окупації

Після окупації 2014 року окупаційна адміністрація розпочала процес системного підпорядкування релігійного життя єдиній авторитарній управлінській вертикалі. Окупаційна адміністрація запровадила російське законодавство, зокрема Федеральний закон №125-ФЗ “Про свободу совісті та релігійні об’єднання”, яке вимагало перереєстрації всіх релігійних організацій. Цей процес був ускладнений бюрократичними перепонами та фінансовими витратами, через що до 2025 року кількість релігійних громад скоротилася до 912 (41% від кількості 2014 року), а кількість конфесій зменшилася до 20. Лише організації, лояльні до окупантів, такі як Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП), яка повністю поглинена російською православною церквою (РПЦ), та підконтрольне Духовне управління мусульман Криму і Севастополя (ДУМКС), отримали спрощену перереєстрацію.

Політика “дрібних кроків” включала:

• Перереєстрацію: Багато громад, особливо нелояльних, не змогли пройти перереєстрацію, втративши правовий статус.
• Репресії: Незаконні обшуки, арешти, штрафи за “незаконну місіонерську діяльність” (ст. 5.26 КпАП РФ), звинувачення в екстремізмі та загроза мобілізації служителів духовенства стали інструментами тиску.
• Пропаганда “русского міра”: Проєкт “Новий Херсонес” просуває Крим як сакральний центр російського православ’я, зміцнюючи позиції російської православної церкви (РПЦ).

Результат — централізація релігійного життя та витіснення нелояльних громад, зокрема Православної церкви України (ПЦУ), незалежних мусульманських громад кримських татар, Свідків Єгови та протестантів. Остаточно вертикаль утвердилася після широкомасштабного вторгнення у 2022 році, хоча окремі випадки спротиву тривають і досі. Нелояльні громади зазнають переслідувань: незаконні обшуки, арешти, адміністративний тиск та бюрократичні перепони стали повсякденною реальністю. 

Становище привілейованих релігійних напрямків

російська православна церква

РПЦ, зокрема через структури УПЦ МП, отримала значні преференції в окупованому Криму з початку окупації, хоча й до того була найпоширенішою релігійною течією на півострові. У 2022 році кримські єпархії УПЦ МП були офіційно підпорядковані Московському патріархату, що завершило їхню інтеграцію до РПЦ. Кримська митрополія РПЦ активно підтримує російські збройні сили, організовуючи збори “гуманітарної” допомоги, створюючи реабілітаційні центри для поранених військових РФ та проводячи служби на окупованих територіях. Священнослужителі фактично беруть участь у війні проти України, збираючи та доставляючи вантажі, у тому числі військового призначення, на фронт, а також просуваючи російську пропаганду. РПЦ відіграє ключову роль у легітимізації окупації через наратив “русского міра”, використовуючи релігію як інструмент ідеологічного контролю та русифікації.

Трансформація мусульманської громади

До окупації мусульманська громада, переважно кримські татари, сповідувала сунітський іслам ханафітської школи та мала внутрішнє богословське розмаїття. Духовне управління мусульман Криму (ДУМК) координувало більшість громад, але не мало монополії, оскільки існували незалежні мечеті та громади салафітів, суфіїв і навіть шиїтів. Після 2014 року окупаційна адміністрація підпорядкувала ДУМК, перереєструвавши його як Духовне управління мусульман Криму та Севастополя (ДУМКС), яке стало лояльним органом, що підтримує російську політику. ДУМКС отримало фінансову підтримку на будівництво мечетей, таких як “Соборна мечеть” у Сімферополі, але активно залучається до пропаганди, зокрема через надання “гуманітарної” допомоги російським збройним силам та іншим військово-патріотичним проєктам.

Становище непривілейованих груп

Переслідування Православної Церкви України 

ПЦУ стала об’єктом системних утисків через її асоціацію з українською ідентичністю. До 2014 року в Криму діяло 49 громад Української православної церкви Київського патріархату, але через штучні ускладнення перереєстрації, до 2022 року залишилося лише 7, а до 2023 року Кримська єпархія фактично припинила діяльність на території Криму. Окупаційна адміністрація відмовила громадам у перереєстрації, конфісковувала храми та чинила тиск на священнослужителів. Наприклад, Кафедральний собор святих Володимира та Ольги у Сімферополі був захоплений у 2023 році, а його купол демонтовано у 2024 році. У Євпаторії Хрестовоздвиженський храм ПЦУ знесли у 2024 році внаслідок судових рішень. З 23 священнослужителів до 2022 року залишилося лише 4, які згодом також виїхали через загрозу мобілізації до російських збройних сил.

Переслідування нелояльних мусульман

Незалежні мусульманські громади зіткнулися з репресіями. Понад 100 кримських татар звинуватили у “тероризмі” чи “екстремізмі”, часто за зв’язки з “Хізб ут-Тахрір”, що легальна в Україні, але заборонена в росії. Засуджені отримують терміни від 7 до 20 років, як-от Ансар Османов (20 років) чи Муслім Алієв (19 років). Обшуки в мечетях, конфіскація майна та арешти стали нормою. Наприклад, у 2024 році в мечеті “Зубейр Джамі” у Старому Криму проводилися обшуки, а імама Ісмаїла Юрдамова оштрафували за “незаконну місіонерську діяльність”. 

Репресії проти Свідків Єгови

Свідки Єгови зазнали повної заборони після рішення Верховного суду РФ у 2017 році, яке їх визнало “екстремістською організацією”. У Криму щонайменше 20 осіб зазнали переслідувань, 12 із них засуджені до 6–6,5 років ув’язнення за мирну релігійну діяльність, таку як богослужіння чи читання Біблії. Наприклад, Сергій Філатов і Артем Герасимов отримали 6 років у 2020 році. Засуджених часто переводять до колоній у росії, а їхня діяльність криміналізується за статтями 282.2 та 282.3 КК РФ.

Переслідування інших релігійних громад

Протестантські громади зазнають штрафів за “незаконну місіонерську діяльність”. За період 2017–2025 років щонайменше 30 протестантських організацій притягалися до відповідальності за ст. 5.26 КпАП РФ. Караїми та юдейські громади також стикаються з відмовами у реєстрації та обмеженнями. Міжнародний християнський рух “Нове покоління” зазнав переслідувань як “небажана організація”. З 2022 року зафіксовано 9 справ, пов’язаних із поширенням матеріалів чи участю в заходах цього руху.

Мета обмеження релігійної свободи

Обмеження свободи релігії в окупованому Криму грубо порушують фундаментальні міжнародні норми, зокрема статтю 18 Загальної декларації прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, а також численні резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Порушуючи релігійну свободу, окупаційна адміністрація цілеспрямовано знищує культурне й національне розмаїття, яке протягом багатьох років було особливістю Криму. Відсутність плюралізму дозволяє росії нав’язувати єдину ідеологічну, культурну та релігійну модель, що слугує інструментом асиміляції, контролю і витіснення всього, що асоціюється з українською ідентичністю.