Гуманітарна політика – одне з найбільш комплексних питань у заходах реінтеграції Криму після його деокупації, адже включатиме в себе освіту, культуру, інформаційний простір і туристичну галузь.
Для кожної сфери необхідні свої рішення та напрацювання, з урахуванням неоколонізаторської політики РФ, яка з початку передбачала повну інтеграцію окупованого Кримського півострова до всіх російських систем.
Ми говоримо про мілітаризацію освіти та свідомості мешканців окупованого півострова, про постійну пропаганду та брехливі наративи країни-агресорки, повну відсутність незалежних медіа, знищення культурної спадщини, а також про занепад туристичної галузі окупованого Криму.
Окремо над кожним питанням працюють кваліфіковані спеціалісти. На базі Представництва президента України в Автономній Республіці Крим створено групу з 36 експертів, які напрацьовують нагальні кроки держави після деокупації Кримського півострова.
В документі розглядаються питання верифікації документів та судових рішень, питання відповідальності, зокрема ставлення до громадян РФ, які незаконно проживають в окупованому Криму, люстрація та амністія, майнове питання та, звісно, гуманітарна політика.
Зараз ми вже маємо певну візію того, як відбуватиметься реінтеграція саме у цій сфері. Розберемо по тематичних частинах.
Освіта
Проблема
За період окупації освітня система Кримського півострова значно відстала від тих реформ і змін, які відбулися на материковій частині України. Зокрема йдеться про автономію університетів, декомунізацію освіти, цифровізацію освітнього простору та інші прогресивні рішення.
Також варто враховувати, що за 9 років в окупованому Криму встигли підрости першокласники. Лише у 2022 році, за даними окупаційних адміністрацій, до кримських шкіл пішло близько 230 тисяч дітей.
Так зване “патріотічєскоє воспітаніє”, яке так просуває РФ, по суті є способом виправдати неспровоковану агресію Росії проти України перед найбільш вразливою до психологічного впливу частиною населення.
Наших дітей готують не до наукових відкриттів та освітніх звершень у майбутньому. Їх “виховують” як солдатів, просувають отруйний наратив, що Європа та їхня рідна держава Україна – це нібито вороги, з якими треба боротися зі зброєю в руках.
Культ війни та насильства Росія пропагує для дітей як щось нормальне, також нав’язує толерантне ставлення до злочинів радянського режиму.
Це нечуваний регрес у сфері освіти. В окупованому Криму створюють військові навчальні заклади для дітей та окремі воєнізовані класи. А окупаційні мілітаристські організації регулярно влаштовують заходи задля залучення дітей до армії окупантів.
В окупованому Криму діє мілітаризована дитяча організація Юнармія, яка організовує там заходи для школярів, такі як “Зарниця” чи “Орльонок”, які зазвичай організовували в часи СРСР та присвячували подіям Другої світової війни.
Згідно з міжнародним гуманітарним правом, пропаганда служби в збройних силах є серйозним порушенням і може розглядатися як воєнний злочин.
Як окрему проблему варто розглядати русифікацію освітнього процесу та повну відсутність українського книжкового фонду в кримських школах і бібліотеках.
В освіті окупованого півострова також відсутня кримськотатарська складова, тобто складова корінного народу України, для якого Крим – єдина історична Батьківщина.
Можливі рішення у цій сфері
З огляду на все вказане вище ми передбачаємо повну деконструкцію російського гуманітарного простору.
Нам буде потрібно інтегрувати систему освіти деокупованого Кримського півострова в український освітній простір на основі законів України “Про освіту” та “Про загальну середню освіту”.
Разом із експертами ми напрацьовуємо загальні підходи відновлення освітніх українських траєкторій. Ці підходи передбачатимуть формування безпечного освітнього середовища в регіоні, налагодження процесів реінтеграції початкової, базової та профільної середньої освіти.
Покроково це:
- впровадження української мови у шкільні програми та вивчення кримськотатарської;
- навчання за загальними українськими стандартами;
- ліквідація російських вишів;
- повернення на півострів кримських закладів вищої освіти, яким довелося виїхати через окупацію у 2014 році.
Йдеться також про відновлення українського книжкового фонду. Можливо, будуть залучатися вчителі з материкової частини України для викладання правдивої історії.
Стратегія відновлення Криму, яку ми напрацювали, загалом передбачає програми мобільності молоді та їхніх обмінів між закладами освіти Кримського півострова та материкової частини України.
Планується також побудова нових, сучасних освітніх центрів та, звісно ж, робота з профорієнтацією вчителів. Адже протягом практично 9 років окупації вони працювали за освітніми стандартами РФ.
Медіа
Проблема
Щоб продовжувати безперебійно насаджувати свої отруйні наративи, РФ “колонізувала” Кримський півострів також інформаційно. Ми говоримо про відсутність вільних, незалежних медіа та діяльність лише тих мовників, які працюють на користь Росії.
Якщо говорити про кількість, то до 2014 року в Криму було зареєстровано понад 3 тисячі медіа. Після окупації число зменшилося до 250, 19 із яких були російськими, інші – перереєстрованими.
Зрозуміло, що українські та кримськотатарські медіа витіснили з окупованої території, а незалежних журналістів почали переслідувати, чим і досі займаються.
Журналіста-фрілансера Владислава Єсипенка, який попри заборони окупаційних адміністрацій приїздив на півострів знімати репортажі про злочини цих адміністрацій, засудили до 5 років ув’язнення.
Громадянська журналістка Ірина Данилович отримала незаконний вирок – 7 років ув’язнення за те, що не боялася висвітлювати в своєму блозі питання порушення прав людей у сфері охорони здоров’я на окупованому півострові.
Варто згадати і Нарімана Джеляла, який до 2014 року, крім діяльності в Меджлісі кримськотатарського народу, працював журналістом телеканалу АТР та газети “Авдет”, та цілу низку громадянських журналістів руху “Кримська солідарність”, яких тепер незаконно судять за статтями про нібито “тероризм”.
Окупанти досі масово блокують доступ до інформації. Переслідують і карають не лише тих, хто працює в медіа чи пов’язаний з журналістикою, а й звичайних активістів, які намагаються висвітлювати правду.
Після повномасштабного вторгнення до кримінального кодексу РФ навіть включили нову злочинну статтю – стаття 207.3 про “публічне поширення явно неправдивої інформації про використання збройних сил Російської Федерації”.
Покарання за нею – кримінальна відповідальність у вигляді штрафу від 700 тисяч до 1,5 мільйона рублів і позбавлення волі строком до 3 років.
За обставин, які обтяжують покарання, передбачено штраф від 3 до 5 мільйонів рублів, позбавлення волі сроком від 5 до 10 років. За наявності тяжких наслідків – позбавлення волі від 10 до 15 років.
Врешті, РФ фактично захопила окупований Крим у російський пропагандистський простір, насильно “заглушуючи” тих, хто намагався і намагається говорити правду.
Можливі рішення у цій сфері
Зрозуміло, що ми будемо повертати наш Крим в український інформаційний простір.
Наразі доцільно формувати та підтримувати програми повернення українських медіа до деокупованого Криму з подальшою допомогою в розвитку їхньої діяльності на півострові. Фінансування подібних програм може відбуватися навіть до деокупації, яка є лише питанням часу. Ми хочемо та маємо бути готові.
Звісно, це також підтримка формування фізичних редакцій загальнонаціональних медіа в Криму і медіа мовами корінних народів.
Ми готові надавати інформацію про процеси на півострові широкій українській аудиторії.
Окремо для боротьби з впливом російської пропаганди можна буде впроваджувати програми протидії дезінформації та медійної грамотності для кримчан, а також програми розвитку критичного мислення. Планується стимулювання громадянської журналістики, зокрема на грантовій основі з боку іноземних фондів.
Стратегія реінтеграції у сфері гуманітарної політики передбачає ще й розвиток міжнародних медіа на території півострова – для більшого доступу наших громадян до правдивої інформації.
Культурна спадщина
Проблема
Ще з 2014 року підконтрольні РФ окупаційні адміністрації займаються вивезенням культурних цінностей з території окупованого Криму. Роблять це під різними “приводами”: експонування в музеях на території РФ, нібито “реставрація” або ж наукове дослідження в російських закладах освіти.
Після початку повномасштабного вторгнення вони вигадали ще одну причину для розкрадання культурного фонду окупованого півострова – “евакуація”. Про це видали відповідний наказ 14 жовтня 2022 року.
Окрім “вивезень” культурних цінностей, окупанти також займаються систематичним знищенням пам’яток історії та культури, які належать українській державі.
РФ здійснює незаконні археологічні розкопки та привласнює артефакти.
За різними оцінками, в результаті таких розкопок російські археологи могли здобути майже 80 тисяч артефактів. Окрім цього, 2018 року під час будівництва “Тавриди” розкопали могили старовинного мусульманського кладовища Кирк-Азизлер біля Бахчисараю. На місці старовинних поховань працювала важка техніка.
Руйнується історична та культурна спадщина корінного кримськотатарського народу, зокрема внаслідок варварської реставрації Ханського палацу в Бахчисараї. Світський корпус Палацу було нібито “реставровано”, також тривали будівельні роботи на місці стародавнього мусульманського цвинтаря Саускан 16-18 століть.
Незаконно здійснюється забудова об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – музею-заповідника “Херсонес Таврійський”, а саме культурно-археологічного шару під ним. Окрім цього, окупанти щороку влаштовували там фестивалі, для яких монтували відповідні локації, що також заборонено робити.
Все це має просту, типово російську ціль – знищити ідентичність українців та представників корінних народів України, зокрема кримських татар.
Зазначені дії РФ разом із іншими діями окупаційних адміністрацій у своїй сукупності складають воєнний злочин у вигляді широкомасштабного руйнування та привласнення культурних цінностей, не виправданого воєнною необхідністю, здійсненого незаконним чином і абсолютно безцільно.
Можливі рішення у цій сфері
Українська держава давно веде моніторинг усіх правопорушень та все фіксує. Наразі використовуються механізми ЮНЕСКО для захисту об’єктів національної культурної спадщини України, зокрема культурної спадщини киримли.
Ми знаємо про осіб, причетних до всіх незаконних вивезень, так званих “реставрацій”, руйнувань і розкопок. Це, наприклад, компанії “АТТА-Груп”, ТОВ “Кірамет”, замовник робіт так званий “Республіканський комітет з культурної спадщини”. До руйнації Ханського палацу також доєдналося ТОВ “Меандр”.
У Стратегії передбачено повернення об’єктів культурної спадщини, трансформацію російських концепцій музеїв регіону, ліквідацію наслідків злочинної “реставрації”, налагодження менеджменту у сфері культури, імплементацію українського законодавства у сфері захисту культурної спадщини, декомунізацію та проведення української політики пам’яті.
Відновлення права українського та кримськотатарського народів на історичну та культурну спадщину, збереження цінностей та повернення з незаконного володіння РФ є частиною проголошених президентом України Володимиром Зеленським 10 пропозицій до миру.
Ми розуміємо, що при звільненні півострова росіяни спробують награбувати ще більше або ж залишити після себе попелище на місці важливих культурних пам’яток. За це вони також понесуть відповідальність.
Туристична галузь
Проблема
З 2010 року туристичний потік Криму вийшов на стабільний показник у 5-6 мільйонів туристів щороку. Саме тоді туристична галузь була визнана головним маркером у стратегії розвитку українського півострова.
Протягом 2010-2013 років за підтримки ЄС здійснювалася диверсифікація кримського туризму. Вона мала на меті збільшення кількості відвідувачів з країн Європи та Азії.
Крим став головним центром міжнародного туризму в Чорному морі: у 2013 році порти Кримського півострова прийняли 187 іноземних круїзних лайнерів (це близько 105 тисяч пасажирів). Це були рекордні показники не лише за роки незалежної України, але й за всю кримську історію. На початок 2014 було підтверджено ще більше зростання – до 70-80%.
Після початку окупації курортний ресурс Криму перестав бути пріоритетним через постійну мілітаризацію території. В умовах санкцій окупований Кримський півострів перетворився на курорт лише для російських відпочивальників.
Те, що у 2022 році ситуація з туризмом стала критичною – очевидно. Мешканці Криму називають курортний сезон 2022 року найбільш невдалим за всі роки окупації.
Станом на серпень туристичний потік знизився на 40% порівняно з 2021 роком. Головними причинами вважають “стрес” і “проблеми з логістикою” – загроза безпеки для туристів через військові дії, скасоване цивільне авіасполучення.
З пляжів окупованого Криму туристи спостерігали за винищувачами та кораблями РФ, які випускали та продовжують випускати ракети по містах материкової частини України.
До того ж у серпні росіяни, які вирішили відпочити на окупованому півострові, почали спостерігати красиву “бавовну” на бойових складах окупантів. Здається, це також погіршило їхні настрої, свідченням чого є швидкість, з якою вони намагалися виїхати назад до Росії через незаконний “керченський міст”.
Можливі рішення в цій сфері
Напрацьована Стратегія відновлення Криму після деокупації передбачає інвестиції в розвиток туризму: дорожню інфраструктуру та інтеграцію Криму в європейську мережу доріг, розвиток швидкісного залізничного сполучення тощо.
Планується реалізація нового бренду Crimea 365 – це відхід від ідеї суто “пляжного” відпочинку та просування в Криму цілорічного туристичного сезону. В рамках цього передбачено залучення інвесторів для розбудови готелів цілорічного циклу, відродження культових фестивалів на Кримському півострові, створення інституту гостинності та туризму та навчання майбутнього персоналу для сфери послуг.
Паралельно передбачено включення санаторіїв Криму до державної системи медичного туризму, наприклад, для майбутньої реабілітації наших військових та політв’язнів.
Ще один із передбачених шляхів – розвиток бізнес-туризму. Це про різноманітні форуми та семінари для обміну досвідом і залучення Криму до повноцінного життя України в усіх сферах.
В аспекті туризму можна враховувати friendly militarization – дружня та продуктивна синергія цивільних та військових на території півострова, налагоджена сучасна система оборони півдня країни як запорука стабільності в Чорноморсько-Середземноморському регіоні.
Відсутність у Криму флоту РФ та розміщення Військово-морських сил України викличе розвиток сфери обслуговування та гарантуватиме безпеку гостей та мешканців півострова.
“Дружня мілітаризація” забезпечить гармонійний розвиток оборони та урбаністики, а розвиток мілітарних об’єктів та подій зацікавить не лише місцевих мешканців, а й туристів.
За роки окупації туристична інфраструктура практично не розвивалася, тому ми розглядаємо її розвиток як один із основних напрямків саме економічного відновлення Криму, враховуючи його потенціал.
Головна ціль реінтеграції
Головна ціль реінтеграції у сфері гуманітарної політики – не лише повернення України в Крим, а й повернення Криму в Україну, як у Європейську державу з відповідним напрямком розвитку.
З 2014 року світ бачив Кримський півострів “сірою зоною збройного конфлікту”, Росія перетворила його на плацдарм та свою військову базу. Деокупація та відновлення мають зробити півострів знову привабливим не лише для туристичного бізнесу, а й інших інвестицій.
Йдеться про обмін спеціалістами у різних галузях, заснування спільних ініціатив.
Ми хочемо, щоб студенти з материкової частини України були зацікавленні в отриманні вищої освіти в університетах Криму, і навпаки – щоб кримські студенти вступали до закладів у інших регіонах Української держави.
Те саме стосується й бізнесів: потрібно, щоб вони взаємно відкривали філії, розпочинали спільні проєкти.
Звісно ж, ідеться й про відновлення туризму між частинами нашої держави та інші види взаємодії.
Так, для всіх цих процесів знадобиться перехідний період.
Гуманітарна політика – складна та комплексна сфера, саме тому ми вже зараз активно працюємо над усіма питаннями. Тому що звільнення Криму – це не “інтеграція” півострова до України, а його повернення додому, до нормального життя під суверенітетом держави-кандидата на вступ до ЄС.
Таміла Ташева