Їжа та спосіб її приготування — один із засобів ідентифікації народу. Традиційні страви ж є репрезентаторами поєднання низки чинників: географічних умов регіону, релігії, традицій, смакових вподобань, політичних і культурних переворотів, що сформували нас тими, ким ми є зараз.

Буремним і трагічним для кримськотатарського народу стало XX століття. Побут народу зазнав негативних впливів від війн і революцій, Голодомору 1922-1923 років, колективізації і репресій. Найбільшої руйнації ж завдала депортація 1944 року, змусивши кримських татар забути про багато страв на десятки років, а то й назавжди, адже більшість людей старшого покоління, що були носіями усних рецептів, загинули у засланні. Однак, деякі старожили все ж змогли передати поодинокі технології приготування їжі своїм нащадкам.

Тотальна руйнація звиклої системи господарювання: зміна місця проживання, нові ландшафт і клімат, втрата звичного способу життя, відсутність кухонного приладдя, змоги взяти яке депортовані не мали, адже на збори вони мали лічені хвилини — усе це призвело до змін у харчових практиках народу в засланні. Нелюдські, злиденні умови проживання далеко від дому, у чужій культурі позбавили кримськотатарську кухню можливості розвиватися звичним шляхом. Деякі страви стали архаїзмами, інші — трансформувалися під впливом культур Узбекистану, Казахстану, Таджикистану, куди і було депортовано один з корінних народів України.

Харчові звички і традиції народів Центральної Азії тісно переплелися з раціоном кримськотатарського народу настільки, що нині, відвідуючи традиційні ресторани, ми часто сприймаємо плов, самсу, лагман як аксіому кримськотатарської кухні, але це не так: вони — запозичені. Дійсно автентичними кримськотатарськими є сарма, лахша сюзмесі, чібереки, бурма, янтики, бекмез, кобєте та багато інших святкових і повсякденних страв.

Низка страв же зазнала адаптацій до нових умов і можливостей. Зокрема, янтики з грибами, сиром чи помідорами стали відбитком як осучаснених технологій приготування, так і легшої доступності для депортованого населення, аніж м’ясо. Індивідуальне городництво та вирощування овочів на продаж набуло широкої популярності серед депортованих кримських татар, адже неабияк рятувало сім’ї від голоду та зубожіння. Засолювання та квашення домашньої городини було помічним і під час безгрошів’я 1990-х років.

Однією з перейнятих страв, також, є духмяні пиріжки трикутної чи круглої форми з м’ясною, гороховою або ж іншою овочевою начинкою, родом з Центральної Азії та Близького Сходу — самса. А доступні та знайомі кримськотатарському народу інгредієнти та приємний смак сприяли перейняттю традиції приготування і рецептури узбецького плову, який зазвичай подають до столу з урочистої нагоди.

Депортація мала надзвичайно деструктивні наслідки, відображені на культурі, зокрема побуті, приготуванні та споживанні їжі. Надбання кримськотатарського народу прагнула стерти Російська імперія, Радянський Союз, а сьогодні цю практику продовжує Росія. Знищити людей не тільки фізично, а й духовно: забрати традиції, звичаї, культурну спадщину — ось позачасова колонізаторська ціль Росії, яка безупинно чинить систематичний тиск на корінні народи України, знищує їхній слід в окупованому Криму. Лише деокупація півострова зможе покласти край знищенню культурної спадщини й ідентичності українців, кримських татар та інших корінних народів України.

За цінну розповідь про традиції завдячуємо книзі Олени Соболєвої “Кримськотатарська кухня” та видавництву “їzhak”.