Важливу правову оцінку практиці позбавлення права власності в тимчасово окупованому Криму надав ЄСПЛ у справі «Баженов та інші проти Росії та України» від 16 липня 2026 року, так суд підтвердив, що позбавлення заявників права власності на земельні ділянки в тимчасово окупованому Криму було наслідком незаконного застосування державою-агресором власного законодавства на окупованій території.
Суд наголосив, що ще у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» він визнав поширення російського законодавства на територію Криму таким, що суперечить Конвенції та міжнародному гуманітарному праву. Відтак російське законодавство не може вважатися «законом» у розумінні Конвенції, а рішення окупаційних «судів», ухвалені на його підставі, не мають належної правової основи. Посилання російських «судів» на нібито порушення українського земельного законодавства при первинному відведенні земель, яке відбулось до окупації Кримського півострова суд розцінив лише як формальний привід для подальшого анулювання прав власності відповідно до російського законодавства. При цьому ЄСПЛ врахував матеріали, які підтверджують, що така практика була масовою та стосувалася тисяч власників земельних ділянок у Криму.
Так, ЄСПЛ дійшов висновку, що рішення окупаційних «судів» становили незаконне позбавлення власності та порушували заборону конфіскації приватного майна, встановлену статтею 46 Гаазького регламенту 1907 року, яка не допускає винятків навіть з мотивів військової необхідності. У зв’язку з цим є факт порушення російською федерацією статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції щодо права на мирне володіння майном, а також пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки судові справи не були розглянуті «судом, встановленим законом» через незаконне функціонування російських «судів» на окупованій території.
Показовим є те, оцінюючи практику позбавлення права власності на окупованій території, ЄСПЛ послався, зокрема, на матеріали опубліковані 16 серпня 2021 року на офіційній сторінці Кримської платформи. У них зазначається, що протягом 2014–2017 років на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя було конфісковано щонайменше 3 800 земельних ділянок. Однією з підстав для цього був перегляд окупаційною адміністрацією рішень органів державної влади України про передачу земельних ділянок у власність, зокрема під приводом будівництва об’єктів інфраструктури.
ЄСПЛ присудив окремим заявникам справедливу сатисфакцію, підкресливши, що хоча повне відновлення порушених прав у контексті триваючої окупації наразі є неможливим, російська федерація зобов’язана припинити порушення та відшкодувати його наслідки настільки, наскільки це можливо.
Рішення ЄСПЛ буде зразковим не лише для розгляду в майбутньому порушення майнових прав громадян на тимчасово окупованих територіях, а при вирішенні справ щодо порушення основоположних прав людини в інших правовідносинах, які держава-агресор та її окупаційні адміністрації незаконно регулюють на тимчасово окупованих територіях застосовуючи російське законодавства і ухвалюючи «судові рішення».
З моніторингу та аналізу подій, які відбуваються на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим держава-агресор використовує так звану «націоналізацію» як інструмент незаконного привласнення майна українців на тимчасово окупованих територіях. В тимчасово окупованому Криму така практика має системний характер: українців, і не лише українців, позбавляють права власності на земельні ділянки, інше нерухоме та рухоме майно на підставі рішень окупаційної адміністрації, які виносяться в порушення норм міжнародного гуманітарного права.
Кейси по яким ЄСПЛ зробив висновки 16 липня 2026 року є одним з багатьох різноманітних способів незаконного відібрання майна, варіативність яких державою-окупантом та її окупаційною адміністрацією постійно розширюється. Незмінним залишається лише одне – незаконність таких дій і протиріччя нормам міжнародного гуманітарного права.
Як держава-окупант відбирає у власників майно
Після початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя держава-окупант та її окупаційна адміністрація почали застосовувати різноманітні механізми незаконного позбавлення власників їхнього майна.
Під прикриттям так званої «націоналізації», приватні підприємства, земельні ділянки, об’єкти нерухомості та інше майно передаються у власність незаконно створених окупаційних органів, здаються в оренду або продаються на аукціонах.
Так, одним із перших нормативних актів, покладених в основу цієї системи, стало «Постановление Государственного совета Республики Крым» від 30 квітня 2014 года № 2085-6/14 «О вопросах управления собственностью Республики Крым» (далі – Постанова № 2085). Документ фактично легалізує два етапи привласнення: перша хвиля 2014–2015 років – захоплення державної та комунальної власності України, активів великих українських корпорацій (зокрема ПАТ «ДТЕК Кримененерго», Кримська філія ПАТ «Укртелеком», ВАТ «Залив», Центральний ГЗК); друга хвиля з 2022 року – масове вилучення приватного майна громадян України та юридичних осіб на підставі формальних поправок (постанова від 18.10.2022 № 1417-2/22).
Вказаний механізм почав застосовуватись окупаційною адміністрацією, оскільки російське законодавство надало їй таку можливість — приймати владні рішення у сфері майнових прав на тимчасово окупованій території.
Після початку повномасштабного вторгнення у Постанову № 2085 внесено зміни, якими, її дію розширено на відносини щодо майна осіб, які «здійснюють недружні дії» (Україна, країни ЄС, країни Північної Америки тощо) по відношенню до держави-окупанта, а саме встановлено, що «як власність Республіки Крим» враховується майно, яке міститься в її додатку, включаючи земельні ділянки та інші об’єкти нерухомого та рухомого майна, що знаходяться на території так званої «Республіки Крим», що належить станом на 24 лютого 2022 року іноземним державам, фізичним та юридичним особами, які здійснюють недружні дії, іноземними особами, пов’язаним із зазначеними іноземними державами.
Таким чином, окупаційна адміністрація держави-окупанта, яка діє на території Кримського півострову, з власної ініціативи, використовуючи розмитість переліку повноважень наданих державою-окупантом для здійснення правового регулювання на місцевому рівні, в тому числі щодо майна, штучно створила механізм відчуження майна, як іноземних суб’єктів, так і громадян України та національних юридичних осіб, які знаходиться в окупації з 2014 року.
В ході моніторингу, встановлено, що на території самої держави-окупанта, як на федеральному так і на місцевому рівні, зокрема на рівні суб’єктів федерації, практика націоналізації майна недружніх держав та їх резидентів не застосовувалась. Хоча в парламент держави-окупанта вносились ініціативні законопроєкти про зміну цивільного законодавства задля запровадження таких механізмів націоналізації, однак ініціативи так і залишились на рівні ініціатив. На інших тимчасово окупованих територія, теж відсутня така практика, хоча відомі приклади проведення націоналізації об’єктів власності окупаційною адміністрацією в так званій «ДНР». Однак наймасштабнішою була проведена в 2017 році, ще до спроби незаконної анексії Донецької області у вересні 2022 року, та стосувалась власності, яка залишилась без управління, через відсутність до неї доступу власників, які не бажали співпрацювати з окупаційною адміністрацією.
Таким чином окупаційна адміністрація держави-окупанта в Криму створила, в порушення норм міжнародного гуманітарного права, прецедент незаконного та безпідставного відчуження майна, як іноземних держав та їх резидентів так і майна України та українців, які проживали, або мали майно на тимчасово окуповані території Кримського півострову, які не лояльні до окупаційного режиму.
Всього за час тимчасової окупації окупаційною адміністрацією в так званій «Республіці Крим» було «націоналізовано» майно щонайменше 759 фізичних та юридичних осіб, які володіли кількома тисячами об’єктів нерухомості на півострові; окремо в м. Севастополі – майно щонайменше 77 фізичних та юридичних осіб.
Деякі націоналізовані об’єкти, тимчасово були передані в оренду з метою отримання від них прибутку. Так, від здачі в оренду майна до окупаційного бюджету надійшло понад понад 34 млн рублів. Частина цих коштів, ймовірно були використані для продовження агресивного, нічим не спровокованого повномасштабного вторгнення держави-агресора на територію України.
Використовує окупаційна адміністрація держави-окупанта й інші менш помітні, але в своїй сукупності масштабніші механізми «націоналізації» майна, привласнюючи обʼєкти нерухомості, в тому числі майнові комплекси, підприємства, обʼєкти культурної спадщини, банки, пансіонати тощо, які належать державі Україна, Автономній Республіці Крим, або перебували в комунальній власності, чи належали юридичним та фізичним особам.
Цей процес розпочався ще в 2014 році і триває досі поетапно охоплюючи все більше обʼєктів власності, які, фактично, конфіскуються без жодних компенсацій.
Окремим механізмом позбавлення майна осіб, яких держава-окупант вважає іноземцями, в тому числі громадян України, які проживали станом на 20 лютого 2014 року на території Криму та відмовились від отримання так званого «паспорту громадянина російської федерації» є визначення певних районів на тимчасово окупованій території Криму, де іноземцям заборонено володіти земельними ділянками.
Так, ще 20 березня 2020 року Указом Президента Російської Федерації № 201 «Про внесення змін до переліку прикордонних територій, на яких іноземні громадяни, особи без громадянства та іноземні юридичні особи не можуть володіти на праві власності земельними ділянками, затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 9 січня 2011 року №26» до зазначеного переліку було внесено території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Фактично це означало, що більшість земель на території Кримського півострова потрапили під заборону щодо володіння на праві власності іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами.
Згідно з положеннями оновленого Указу, усі іноземні власники земельних ділянок у Криму, включаючи громадян України, які не набули громадянства російської федерації, були зобов’язані здійснити відчуження земельних ділянок на користь громадян Російської Федерації або російських юридичних осіб.
Зміни, внесені до переліку прикордонних територій, охопили практично весь Крим, зокрема такі населені пункти та райони, як Севастополь, Ялта, Алушта, Євпаторія, Феодосія, Керч, Армянськ, Джанкой, Красноперекопськ, Саки, Судак, а також Бахчисарайський, Білогірський, Джанкойський, Кіровський, Красногвардійський, Красноперекопський, Ленінський, Нижньогірський, Первомайський, Роздольненський, Сакський, Симферопольський, Чорноморський райони.
Таким чином, включення Криму до переліку прикордонних територій держави-окупанта, на яких заборонено іноземне володіння землею, стало інструментом примусового перерозподілу власності на користь громадян російської федерації та російських компаній.
За результатами опрацювання в «судах» тимчасово окупованого Криму виявлено близько 135 справ пов’язаних з відібранням землі на підставі Указу 2020 року за зверненням «прокурора», з яких у 96 виявлені опубліковані «рішення». У 89 випадках позов «прокурора» було задоволено, у 40 випадках справу припинено. У 6 випадках розгляд, на момент моніторингу, продовжувався.
Цей механізм був більше направлений на примус громадян України отримати так званий «паспорт громадянина російської федерації» і діяти вже як громадянин держави-окупанта,
Україна не визнає незаконного відчуження майна
Тимчасова окупація Криму не припинила права власності громадян України та юридичних осіб на майно, розташоване на території півострова.
Будь-які рішення окупаційної адміністрації щодо припинення права власності, передачі майна у власність незаконно створених органів влади або його подальшого продажу не створюють правових наслідків в Україні. Вони є частиною політики держави-окупанта з незаконного привласнення майна України та її громадян на тимчасово окупованій території.
Право власності на нерухоме майно, що знаходиться на тимчасово окупованій території, гарантується та охороняється законодавством України й міжнародним правом. Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Рішення ЄСПЛ у справі «Баженов та інші проти Росії та України» ще раз підтвердило: незаконне відчуження майна на тимчасово окупованій території не може бути легалізоване рішеннями окупаційної адміністрації чи законодавством держави-окупанта.
Детальніше із рішенням можна ознайомитись за покликанням: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-251190%22]}
Дякуємо Уповноваженій у справах ЄСПЛ, команді Міністерства юстиції України, а також усім залученим юристам, аналітикам та правозахисникам за кропітку роботу зі збору доказів та послідовний захист майнових прав українців на міжнародному рівні!