Уродженцю села Ай-Сєрє́з Ваїту Мухтарову було лише 9 років, коли його родину — матір та шістьох дітей — примусово депортували до Узбекистану.

“У нас за 28 днів померло 4 молодших братиків і сестричок, та мама померла. Я був 12-річною дитиною, коли мені довелося рити для них могили. Та й які могили я міг вирити? Трохи розкопував землю лопатою і ховав. Ми з дітьми ховали. Знову ж, сусідка-узбечка дала нам віслячий візок, ми вантажили на нього тіло і везли ховати. У ті роки шакалів було дуже багато. Поховаєш, а потім шакали витягують тіло. Дядько приїхав на другий день після смерті мами. Почув новину і приїхав. ‘Ваіте, йдемо прочитаємо молитву за маму’, – сказав він. Пішли, а від мами залишилися тільки кістки. Шакали вирили могилу і все з’їли. І братиків-сестричок так само. Не залишилося на цьому кладовищі похованих”, — згадував Ваїт ага.

Після війни його знайшов батько й разом із молодшим братом забрав до Тули.

Освіти в умовах вигнання Ваїт не здобув — закінчив лише три класи. Але з дитинства захоплювався національною боротьбою куреш, згодом став тренером, присвятивши цьому більшість життя. Під його наставництвом виросло не одне покоління спортсменів.

З поверненням на батьківщину у 1990 році Ваїт ага активно долучився до життя громади. Відвідував кожні зустрічі односельців у рідному Ay Serez (Ай-Сєрє́з), читав молитви. Саме завдяки його зусиллям була збудована мечеть у селі Cañatay (Джанатай) біля Ак-Месджіта (Сімферополя), де він оселився після повернення і багато років служив імамом.

Його характерна зовнішність не раз привертала увагу кінематографістів — Ваїт ага знявся в одному з епізодів фільму «Хайтарма».

Ваїт Мухтаров має 4 дітей, 14 онуків та правнуків.

Світла пам’ять людині, яка пройшла крізь біль депортації, вижила, зберегла віру, культуру і передала її наступним поколінням.