У 1672 році Османська імперія оголосила війну Речі Посполитій, підтримавши гетьмана Правобережжя Петра Дорошенка.

Ця війна була фактичним продовженням Польсько-козацько-кримської війни 1666-1671 років, коли, дізнавшись про наміри московії відмовитись від претензій на Правобережну Україну, гетьман Петро Дорошенко вирішив ударити на Річ Посполиту, щоб здобути фактичну незалежність Правобережжя. До цього гетьман визнав протекцію Криму, і об’єднана армія проводила кампанію проти поляків, втім, неуспішну. 

В цей проміжок гетьман Петро Дорошенко спробував об’єднати Лівобережжя та Правобережжя у 1668 році, проте завдяки зусиллям московії та внутрішнім конфліктам козаччини, це об’єднання було недовгим і завершилось розколом. 

Вже в 1670 році Дорошенко почав нову кампанію у спробі звільнити Правобережжя. Для цього він заручився допомогою нового кримського хана Селіма I Ґерая та визнав над собою владу османського султана Мехмеда IV. Для Османської імперії стратегічною метою початку війни була спроба послаблення Речі Посполитої. Останнім приводом до майбутньої війни стала літньо-осіння військова кампанія Яна Собеського 1671 року, який зробив спробу розгромити Петра Дорошенка.

У січні 1672 року османський посол привіз до Варшави султанський указ про проголошення війни проти Речі Посполитої. Похід, що розпочався у червні 1672 року, очолив великий візир Фазіл Ахмед Кепрюлю, і османська армія направилась в Україну з півдня. Після форсування Дунаю до султанської армії приєднались війська господарів молдавського та волоського, хана Селіма Ґерая та козацьке військо гетьмана Петра Дорошенка.

Військо швидко заволоділо Жванцем, і це дозволило почати дії з захоплення Кам’янця.  Фортеця Кам’янець була однією з найважливіших в стратегічному сенсі для цієї кампанії, і вона з невеликим гарнізоном потрапила в облогу багатотисячної армії 18 серпня. Облога тривала всього 9 днів проти запланованих двох місяців. В ці дні вівся потужний артилерійський обстріл фортеці з понад 100 гармат.

Власний гарнізон фортеці складався з декількасот піхотинців, до яких доєднались два полки піхоти, загалом майже 1500 осіб. До цього знайшлось ще 500 шляхетських ополченців. Обороною керував генеральний подільський староста Миколай Потоцький.

Постійні обстріли та підкопи турецької армії вимусили оборонців спочатку покинути нову фортецю, а згодом під загрозою стала й оборона старої — османські сапери повалили одну з башт фортеці, після чого почався масштабний штурм. Попри те що він не мав успіху, втрати з боку оборонців були дуже значними. Перспектив визволення та прибуття підкріплень не було, а власних ресурсів було вкрай мало. Щоб вберегти життя містян, очільник оборони прийняв рішення капітулювати. Їм гарантували життя та недоторканість майна.

Після облоги Кам’янця військо продовжило наступ на Бучач та Львів. Попри успішний похід польського війська, Річ Посполита уклала Бучацький мир 1672 року, за яким Україна була передана гетьману Дорошенку як володіння, залежне від Османської імперії, а Кам’янець та Поділля були передані султану напряму. У цьому документі польська сторона вперше на міжнародно-правовому рівні вжила термін “Українська держава” (Panstwo Ukrainskie).

Втім, цей договір не був визнаний польським сеймом, та невдовзі відновлене польське військо розбило османське військо під Хотином. За цим послідував ряд перемог новообраного короля Речі Посполитої Яна Собеського.