27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили нацистський табір смерті Аушвіц-Біркенау. Саме ця дата стала символом пам’яті про Голокост — злочин, внаслідок якого під час Другої світової війни було вбито близько шести мільйонів євреїв. Майже півтора мільйона з них походили з території сучасної України, зокрема десятки тисяч — із Криму. Серед жертв були також кримчаки — один із корінних народів України.

У 2005 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, якою запровадила Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. У цьому документі наголошено: трагедія Голокосту є застереженням для всього людства про небезпеку ненависті, фанатизму, расизму та упереджень. Україна долучається до вшанування цієї дати на державному рівні з 2012 року.

Водночас новітня історія болісно доводить, що самої пам’яті недостатньо. Повномасштабна війна росії проти України показала, що пасивне згадування злочинів геноциду не зупиняє їх повторення. Необхідними є активне осмислення минулого, постійний суспільний діалог і пильна увага міжнародних інституцій до системних порушень прав людини з боку авторитарних режимів.

За останні роки в Україні знову зазнали ударів місця пам’яті про Голокост. Бабин Яр у Києві — символ масових розстрілів євреїв у Східній Європі — був пошкоджений російською ракетною атакою. У Харкові снаряди влучили в меморіал у Дробицькому Яру, де поховані тисячі жертв нацизму. Люди, які пережили Голокост і нацистські табори, стали жертвами нової війни вже у XXI столітті.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту — це не лише день скорботи. Це нагадування про відповідальність зберігати живу пам’ять, говорити правду про злочини проти людяності й не дозволяти злу залишатися непокараним.