Осман Аріфмеметов народився 1985 року в Узбекистані в родині кримських татар, депортованих під час сталінських репресій. Коли йому було п’ять років, родина змогла повернутися на історичну Батьківщину – до Криму. Осман здобув вищу освіту в Таврійському національному університеті імені В. Вернадського за спеціальністю “Математика”. У подальшому працював репетитором з математики, готуючи дітей до іспитів і навчаючи їх програмуванню.
Після окупації Криму росією у 2014 році він відчув покликання до громадянської журналістики. Осман приєднався до ініціативи “Кримська солідарність”, що стала голосом для кримських татар, яких переслідує окупаційна влада. Він фіксував незаконні обшуки, викрадення та судові процеси проти активістів. Його наставником був Наріман Мемедемінов – один із символів кримськотатарського руху опору, який надихав молодих журналістів брати камеру і свідчити правду, попри загрозу арешту.
У березні 2019 року Османа заарештували під час найбільшої хвилі репресій проти кримських татар: тоді затримали понад 20 активістів. Його включили до так званої “Другої Сімферопольської групи” у сфабрикованій справі про “тероризм”.
У 2022 році російський суд у ростові-на-дону засудив його до 14 років колонії суворого режиму. Осман відкрито заявив, що справа політична і є частиною системної політики рф, спрямованої на залякування та ізоляцію кримськотатарського народу.
Після тривалого утримання в СІЗО Сімферополя, ростова-на-дону та новочеркаська його етапували до в’язниці в мінусинську красноярського краю – за понад 5 тисяч кілометрів від Криму. Там він різко схуд на 22 кг і скаржився на серйозні проблеми зі здоров’ям та відсутність належного медичного нагляду. У 2025 році його перевели до колонії в оренбурзькій області рф.
Попри тиск та нелюдські умови утримання, Осман продовжив писати. Його листи й тюремні нотатки стали основою книжки “Моя депортація” – болючого свідчення про російські репресії та незламність кримських татар. Українською мову книгу переклала Марія Горбач.
Осман Аріфмеметов – не лише журналіст і політв’язень, а символ мужності та громадянського спротиву окупації Криму. Попри втрату свободи, він залишається вірним настанові старших колег і друзів: “мовчання – це співучасть у злочині”.
Осман продовжує перебувати за ґратами, далеко від родини та рідного дому. Та його голос звучить гучніше, ніж залізні ґрати: він нагадує світові про злочини росії та про те, що боротьба кримських татар за свободу триває.