29 квітня 2022 року громадянську журналістку та правозахисницю Ірину Данилович викрали співробітники ФСБ рф в Коктебелі, тимчасово окупованого Криму. Вона поверталася додому після зміни на роботі, коли біля автобусної зупинки двоє невідомих чоловіків силоміць затягнули її до автомобіля та вивезли у невідомому напрямку.

Того ж дня окупаційні силовики прибули до будинку родини Данилович у селі Владиславівка поблизу Феодосії. Провівши обшук без надання копії процесуальних документів, вони вилучили ноутбук Ірини, телефони родини, особисті речі, залишивши її батьків без засобів зв’язку. За словами батька Ірини, Броніслава Даниловича, обшук проходив із грубими порушеннями та супроводжувався погрозами.

“То був звичайний день, Ірина мала закінчити зміну і приїхати додому. Десь за годину до часу, коли вона мала б повернутися, до нас приїхало дві автівки. Вийшов дільничний і сказав, що до нас приїхали з обшуком. Вони зачитали якусь постанову суду, я попросив копію, але її не дали. Потім провели обшук. Я здивувався, але не злякався — мені не було чого боятися. В нас тут нічого немає, хіба що підкинуть, тоді це вже інша річ” — розповів батько Ірини. 

Наступні два тижні рідні не знали про місцеперебування Ірини. Заяви до так званої поліції та спроби офіційного розшуку не дали результатів. Родина самостійно переглядала відеозаписи камер спостереження, на одному з яких вдалося зафіксувати момент викрадення — Ірину схопили два чоловіки.

Протягом восьми діб після викрадення Ірину Данилович утримували у підвалі ФСБ без офіційного статусу затриманої. За її свідченнями, протягом цього часу вона зазнавала психологічного тиску, допитів із використанням поліграфа, погроз фізичної розправи, зокрема вивезення до лісу або в Маріуполь. Її годували лише раз на добу, обмежували доступ до туалету, тримали в холоді, душили та били, намагаючись змусити до співпраці або визнання фальсифікованих обвинувачень.

“Адвокатові повідомили, що Ірина в СІЗО. Її тоді вже перестали бити і застосовувати тортури в тому ФСБ-шному погребі. Ми досі не знаємо, де вона була з 29 квітня по 7 травня. Ми не знаємо, що там із нею зробили”, — зазначив батько політув’язненої.

Лише 13 день після зникнення стало відомо, що Ірина Данилович перебуває в СІЗО м. Сімферополя. Як з’ясувалося, окупаційна адміністрація зафіксувала її затримання із запізненням на тиждень, і лише тоді висунула їй сфабриковане обвинувачення у “носінні вибухових речовин” за ст. 222.1 КК рф.

28 грудня 2022 року окупаційний “суд” виніс незаконний вирок — 7 років позбавлення волі загального режиму та штраф у розмірі 50 тисяч рублів. У незаконному вироку було виключено обвинувачення у придбанні вибухових речовин, залишено лише — носіння. Термін ув’язнення було зараховано від дати фактичного затримання — 29 квітня.

У березні 2023 року через погіршення стану здоров’я та відсутність належної медичної допомоги Ірина Данилович оголосила голодування. За словами її батька Броніслава Даниловича, Ірина перебувала у тяжкому стані: втратила слух на ліве вухо, страждала від сильних головних болів, мала порушення координації, ймовірно перенесла мікроінсульт.

У червні 2023 року “апеляційний суд” частково змінив вирок Ірині Данилович, скоротивши строк позбавлення волі на один місяць. Однак загальне рішення щодо винесеного вироку залишилося в силі.

Ірина Данилович відбуває покарання у жіночій колонії міста Зеленокумськ Ставропольського краю в рф. Умови утримання залишаються вкрай тяжкими, належна медична допомога їй не надається.

Справа Ірини Данилович є яскравим прикладом системних порушень прав людини з боку окупаційної адміністрації Криму та повної зневаги до міжнародного права. Викрадення 29 квітня 2022 року, утримання без правового статусу, катування, відсутність належного доступу до адвоката, сфабриковані обвинувачення та винесення незаконного вироку суперечать базовим гарантіям, закріпленим у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Європейській конвенції з прав людини та Женевських конвенціях. Переслідування Данилович є частиною ширшої практики репресій, спрямованих на придушення незалежних голосів у тимчасово окупованому Криму та нав’язування атмосфери страху серед тих, хто не погоджується з політикою окупаційного режиму.