Крим не залишився осторонь подій Євромайдану. Перші вуличні зібрання прихильників та опонентів євроінтеграції розпочалися 22 листопада 2013 року. Вже 24 листопада в Сімферополі відбулася перша велика акція “Я обираю ЄС!”, під час якої утворився громадський рух “Євромайдан-Крим”. Координаторами стали Ісмаіл Ісмаілов, Сергій Мокренюк, Сергій Ковальський та Андрій Щекун.
Проєвропейські акції відбувалися у всіх великих містах Криму: Сімферополі, Севастополі, Євпаторії, Керчі та Ялті.
“Перша акція продемонструвала, що нас набагато більше, ніж ми собі навіть могли уявити, при тому, що проти нас системно і організовано працювала вся ‘машина’ державного місцевого апарату разом з проросійськими силами, що фінансувалися з-за кордону. Вважаю, що Крим на той час мав власне гідне обличчя спротиву режиму диктатури, а з часом вже і спротиву окупації Кримського півострову. Ми продемонстрували світу, що Крим – це Україна. Ми боролися за український Крим щоденно, і навіть сьогодні, під час окупації Криму Російською Федерацією, цей рух опору триває. Вся команда руху ‘Євромайдан-Крим’ здійснює громадську вольову і військову активність у боротьбі за звільнення півострова. І це станеться…”, — Андрій Щекун, один з організаторів кримських акцій на підтримку Євромайдану, ГО “Кримський центр ділового та культурного співробітництва ‘Український дім'”.
10 грудня 2013 року, у Міжнародний день прав людини, Меджліс кримськотатарського народу організував масовий мітинг у Сімферополі. Зібралося понад півтори тисячі людей, які висловили свою підтримку європейському курсу України. Під гаслами “Україна – це Європа”, “Банду геть!” та “Ветан! Міллет! Меджліс!” (“Батьківщина! Нація! Меджліс!”), демонструючи солідарність з київським Євромайданом.
“Кримські татари кричали: “Аллах Акбар!”, українці кричали: “Україна понад усе!”. Ми були разом у скрутний час і захищали нашу країну від ворога, що увірвався в наше мирне життя”, — Митрополит Сімферопольський і Кримський Климент.
Кримські татари, які мають довгу історію боротьби за свої права та свободи, стали однією з рушійних сил протестного руху на півострові. Меджліс виступив не лише як представництво, але і як активний учасник загальноукраїнського процесу євроінтеграції, підкреслюючи спільні цінності та прагнення до демократичних перетворень.
На початку 2014 року, усвідомлюючи необхідність об’єднання зусиль, активісти Криму вирішили консолідувати свої дії. 10 січня у Сімферополі відбулося засідання координаційної ради Штабу національного спротиву, де було ухвалено рішення про створення кримської організації Всеукраїнського об’єднання “Майдан”. Це об’єднання стало платформою для координації протестних дій, обміну інформацією та планування спільних акцій.
17 січня “Євромайдан-Крим” звернувся до громадян України, а також до міжнародних організацій ООН та ОБСЄ. У своєму зверненні активісти окреслили загрози від ухвалених 16 січня “диктаторських законів”, які обмежували громадянські свободи та права. Вони підкреслили необхідність негайних дій і закликали громадян з усієї країни приєднатися до масових протестів у Києві проти узурпації влади та порушення демократичних норм, наголосивши про посилення політичного переслідування на півострові.
21 січня в Криму було створено провладний рух “Стоп Майдан”, який ставив за мету протидію протестним настроям. У той же день на площі Леніна в Сімферополі відбулася сутичка між активістами “Євромайдан-Крим” та прихильниками партії “Русское единство”. Напруга в суспільстві зростала, і конфлікти набували все більшого масштабу.
Паралельно діяла ініціативна група підприємців і бізнесменів, які створили рух “Крим без диктатури”. Вони закликали кримчан не піддаватися на проросійські заяви та дії місцевої влади, підкреслюючи небезпеку розколу країни та втрати демократичних здобутків. Цей рух став важливим голосом розсудливості та прагматизму, особливо серед економічно активного населення півострова.
“Крим у 2013-2014 роках не відрізнявся від інших областей України. І в нас так само були акції протесту під гаслами Євромайдану, протести проти Януковича та його свавілля. Феодосія, Керч, Джанкой, Армянськ, Севастополь, Ялта, Сімферополь – акцій було багато. Тоді ми відчували підтримку з боку окремих людей, зокрема у владі, в поліції, прокуратурі. Але й водночас був шалений тиск і агресія. Ми розуміли, що вона керується з одного центру і це були росіяни. Були побиття, розстріли машин, різали колеса, задували піною вихлопні труби автомобілів, розклеювали листівки однакового змісту по всіх населених пунктах, де жило 15-20 активістів.
З листопада 2013 року ми проводили акції кожного дня, о 19:00 годині люди приходили і знали, що акція буде – ми створювали як своєрідний майданчик для цього. Тоді я побачив, скільки нас, однодумців в Криму”, — Сергій Мокренюк, активіст та організатор акцій протесту в Криму, військовослужбовець ЗСУ
Події лютого 2014 року стали переломним моментом для Криму. Президія Верховної Ради АР Крим у своєму зверненні до Президента України назвала події 18 лютого в Києві “початком громадянської війни”, на що прихильники Майдану оголосили мобілізацію для поїздки на Київ, прагнучи підтримати протестувальників у столиці.
Водночас у Ялті понад 50 активістів вийшли на акцію солідарності з Євромайданом, демонструючи, що у кожному з міст Криму люди готові відстоювати свої погляди та переконання.
20 лютого 2014 року збройні сили Російської Федерації перетнули державний кордон України через Керченську протоку, фактично розпочавши військову агресію.
Попри це, кримчани продовжували боротися за європейське майбутнє. У селі Привітне поблизу Алушти місцеві жителі скинули та розбили пам’ятник Леніну, символічно відкидаючи радянське минуле. В Ялті, Євпаторії та Сімферополі проукраїнські активісти вшанували пам’ять загиблих у Києві протестувальників, проводячи акції пам’яті та запалюючи свічки. 23 лютого, у день пам’яті Номана Челебіджіхана — першого муфтія Криму та лідера кримськотатарського національного руху, — відбувся масштабний мітинг кримських татар, який став символом єдності та спротиву. Наступного дня, 24 лютого, пам’ятник Леніну знесли у селищі Зуя, продовжуючи хвилю “ленінопаду”, який тривав по всій країні та зародження процесів декомунізації..
26 лютого 2014 року тисячі кримчан зібралися біля будівлі Верховної Ради АР Крим у Сімферополі. Патріотично налаштовані та проросійські активісти стояли по різні боки барикад, відстоюючи своє бачення майбутнього півострова. Метою проукраїнських мітингувальників було не допустити розгляду питання про нібито «вихід Криму зі складу України» — завдяки їхнім зусиллям позачергова сесія парламенту, на якій планувалося обговорення цього питання, була скасована. Це був символічний початок мирного протистояння окупації, який продемонстрував відданість кримчан долі своєї країни та їхнього прагнення до збереження територіальної цілісності України та їхню готовність боротися за свої права. Ця дата стала знаковою, і з 2020 року, Указом Президента Зеленського її офіційно відзначають як День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Проте вже 27 лютого озброєні люди без розпізнавальних знаків, відомі як “зелені чоловічки”, яких пізніше ідентифікували як російських військових, захопили будівлі Верховної Ради та Ради міністрів АР Крим. Над урядовими установами замайоріли російські прапори. З початком окупації Криму в ті дні розпочалася російсько-українська війна.
Попри тиск, залякування та відкриту агресію, багато мешканців Криму продовжували чинити опір. Вони організовували підпільні групи, поширювали правдиву інформацію про події на півострові та намагалися донести до світової спільноти істину про ситуацію в Криму. Їхня мужність і незламність духу стали натхненням для багатьох українців і символом спротиву окупації.
Вже ці події довели, що в Криму є люди, які здатні не лише боротися за свої права, але й відстоювати незалежність та цілісність своєї держави. Події того часу стали невеличкою, але значущою перемогою, яка дала надію та стала сигналом для всієї України й світу: Крим — це Україна, і його мешканці готові боротися за свою землю, за демократичні цінності та за майбутнє у вільній, європейській країні. Ми пам’ятаємо про це і сьогодні, пам’ятаємо і продовжуємо боротися — Крим залишається невіддільною частиною України, і вже дуже скоро настане день, коли український прапор знову замайорить над вільним півостровом.