Правда: Зборівський договір 1649 року забезпечив визнання королем офіційно автономної, але фактично незалежної козацької держави у складі Речі Посполитої. Ця угода враховувала інтереси як кримських татар, так і козаків, тому, те що передувало договору, ані сам договір не можна вважати зрадою.
Російська історіографія будується на маніпуляціях та брехні, які рф зручно використовує у пропаганді та для виправдання своїх злочинів. Одним із таких злочинів є знищення суб’єктності та гідності кримськотатарського народу, які російська імперія та її наступники — радянський союз і рф — чинять уже понад 300 років. Клеймом “зрадники” було несправедливо та безпідставно затавровано кримських татар, коли радянська влада злочинно депортувала їх з Криму у 1944 році. Міт про нібито “зрадницьку природу” цього народу російська пропаганда використовує і задля того, щоб посіяти ворожнечу між українцями та кримськими татарами.
Насправді ж українсько-кримськотатарські відносини сягають корінням ще у до ханський період. І ці відносини точно не можна назвати відверто ворожими. Звісно, були періоди, коли між кримськими татарами та козаками відбувалися взаємні походи на території одне одного, але були й часи, коли вони пліч-о-пліч билися зі спільним ворогом. Тож союз Богдана Хмельницького та Ісляма III Ґерая був не першим союзом між кримськими татарами та козаками, але став одним із найбільш відомих.
Саме внаслідок цього союзу відбулося підписання Зборівського мирного договору, довкола якого і був побудований міт про зраду кримського хана.
У пошуках союзників
В ході національно-визвольної боротьби 1648 року армія Речі Посполитої зазнала низки болючих поразок, і була вимушена піти на перемир’я з козацьким та кримськими військами. До того ж у травні 1648 року помер польський король Владислав IV. Без монарха, вибори якого затягнулися, ситуація в Речі Посполитій була нестабільна. Тож Хмельницький пішов на переговори з поляками, прагнучи мирним шляхом досягти широкої автономії для України в рамках єдиної держави. Однак польська шляхта не збиралася поступатися повстанцям, вважаючи національно-визвольну боротьбу “бунтом черні”, який потрібно було придушити силою.
І це перший момент, на якому варто зупинитися.
Всі спроби Богдана Хмельницького досягти своїх цілей дипломатичним шляхом та змусити поляків надати козакам право на широку автономію зазнавали провалу. Хмельницький не був ані визнаним володарем, ані членом панівної династії, тому гетьман був вимушений шукати протекторату в інших держав, які мали й силу, і вплив, і щонайважливіше — могли укладати визнавані на міжнародному рівні договори.
Тож, розуміючи, що перемирʼя з Річчю Посполита буде нетривалим, на початку 1649 року Богдан Хмельницький знову розгорнув активну дипломатичну діяльність.
Перш за все, гетьман знову звернувся до Кримського ханства. Адже Кримський ханат у той час — важлива політична і мілітарна сила на Сході Європи, яка відігравала вагому роль в підтримці балансу сил в регіоні — був важливим союзником, який вже показав себе доволі ефективним у спільному протистоянні Речі Посполитій. Для перемоги над польською армією була необхідна кавалерія, котрої козакам бракувало. І саме кримські татари вважалися чи не найкращими кіннотниками в Європі того часу.
Та не лише у Криму Богдан Хмельницький шукав допомоги у боротьбі з поляками. Також гетьман продовжив переговори з князем Трансільванії, які тривали ще з листопада 1648 року, але які так і не увінчалися міцним союзом. Князь Юрій ІІ Ракоці не зважився піти в похід проти Речі Посполитої. Так само не наважилося на пряме протистояння Речі Посполитій в союзі з козаками й Московське царство, до якого звертався Хмельницький прагнучи залучити московитів до антипольського походу.
Отже, у новий етап національно-визвольної боротьби у 1649 році Богдан Хмельницький вступає пліч-о-пліч з тим самим союзником — Кримським ханством. Важливо підкреслити, що не лише сили кінноти цікавили гетьмана в цьому союзі, а й впливовий статус, який Кримський ханат мав у тогочасній Східній Європі. Інакше кажучи, і польський король, і кримський хан Іслям III Ґерай представляли імениті династії й були суверенами своїх держав. Водночас Богдан Хмельницький, якщо дивитися на його статус з точки зору тодішнього міжнародного права — був всього лиш підданим Яна Казимира, отже, навіть не мав права укладати угоди з польським королем від свого імені.
Та й сам новообраний король Ян II Казимир не планував ані надавати автономію козакам, ані зберігати перемирʼя. Тож 9 травня 1649 року король Речі Посполитої закликав до загального походу проти козаків.
Події літа 1649 року. Розгром польського війська.
У червні 1649 року українське козацьке військо розпочало наступ у двох напрямках: основні сили під командуванням Богдана Хмельницького вирушили на Захід, а частина полків на чолі з полковником Михайлом Кричевським вирушила на Полісся, щоб запобігти фланговому удару литовського війська.
1649 року козаки завдали поразки передовим частинам польської армії під проводом Яреми Вишневецького, оточивши залишки ворога у Збаразькому замку. В оточенні опинилось від 10 до 15 тисяч вояків.
Однак Богдан Хмельницький добре розумів, що вирішальна битва ще попереду. Він свідомо не прагнув захопити табір князя Яреми Вишневецького у Збаражі та витрачати сили на штурм, а прагнув виманити польського короля на бій.
Король Ян II Казимир дійсно зібрав 30-тисячне військо і вирушив на допомогу обложеним. Дізнавшись про це, Богдан Хмельницький залишив частину війська для продовження облоги під командуванням Івана Черняти, а сам з головними силами швидко вирушив назустріч королю. Основні сили українських і польських військ зустрілися під Зборовом на річці Стрипі.
15 серпня армія короля Яна II Казимира зазнала раптового удару. Польська армія не була готова до атаки, адже очікувала що козацько-кримське військо все ще було в облозі Збаражу.
Польські війська були змушені переправитися через річку та будувати табір під постійним обстрілом козацької артилерії. Протягом ночі вони намагалися укріпити позиції, але не встигли завершити зведення оборонних споруд. Наступного дня кримські татари разом з козаками здійснили успішну атаку, та декілька разів вдирались до польського табору.
Король, завдяки стійкості та контратаці німецьких найманців, уникнув розгрому, але ситуація для польської армії стала критичною. У зв’язку з нестачею людей, провіанту та низьким моральним духом, Ян II Казимир розпочав таємні переговори з кримським ханом Іслямом III Ґераєм.
Деякі історики стверджують, що хан начебто не бажав ризикувати через потенційне створення потужної козацької держави, тож вимагав від Хмельницького припинити битву. Що нібито гетьман був змушений розпочати переговори, що завершилися підписанням Зборівського мирного договору 18 серпня 1649 року, адже не зміг би воювати ще й проти кримських татар.
Звісно, мова могла б йти про зраду, якби Іслям III Ґерай підписав договір з польським королем абсолютно ігноруючи потреби козаків, забуваючи про угоду, яка була підписана з Богданом Хмельницьким у 1648 році.
Та правда в тому, що у 1649 році після того, як був підписаний Зборівський договір між Іслямом III Ґераєм та польським королем, з Богданом Хмельницьким, своєю чергою, Ян Казимир уклав домовленість, яка мала форму “Декларації ласки”. Як було зазначено вище, така форма угоди була єдиною можливою з точки зору тодішнього міжнародного права. Варто нагадати, що усі намагання Хмельницького досягти таких домовленостей про автономію з польським королем без посередництва кримського хана зазнавали невдачі. Так само варто нагадати, що сам Хмельницький ніколи не прагнув повного розгрому Речі Посполитої, а боровся саме за економічну та територіальну автономію у складі єдиної держави.
І саме договір між Іслямом III Ґераєм та польським королем змусив Яна Казимира прийняти так звані “статті Хмельницького”.
Тож міт про те, що хан нібито залишив Хмельницького та вів переговори з Річчю Посполита лише у власних інтересах, не відповідає дійсності.
І для того, щоб це довести, варто звернутися не лише до умов Зборівського договору, а й угоди між гетьманом та ханом 1648 року.
Попередні домовленості.
Умови Зборівського договору та його наслідки свідчать про те, що такий крок не був імпровізацією Ісляма Ґерая, а пункти, що стосувалися долі козаків, вигадав не сам кримський хан. Ґерай дотримувався попередніх домовленостей з Хмельницьким, які мали місце у договорі 1648 року.
На жаль, текст цього договору не зберігся, але можна знайти деякі свідчення того, що питання територіальної та економічної автономії для козаків обговорювалося з кримськими татарами ще на самому початку.
У записах львівського райця (члена ради магістрату) Самуїла Казимира Кушевича міститься переказ основних пунктів договору від 16 березня 1648 р. між Богданом Хмельницьким та Іслямом Ґераєм. Ці свідчення записані зі слів Тугай-бея, ханського полководця, який був одним із чотирьох карачі, що номінально мали позицію лише на ранг нижче, ніж сам хан, і яким Іслям Ґерай доручив надати допомогу козацькому війську в боротьбі з поляками.
Позаяк Тугай-бей не лише був присутній на державній раді, де обговорювався союз з козаками, а й був одним із безпосередніх виконавців умов угоди, він добре знав текст договору.
Згідно з записами Кушевича, Тугай-бей вимагав від великого коронного гетьмана Миколи Потоцького, який офіційно стояв над запорозькими козаками, реалізації двох умов, які, скоріше за все, базувалися на договорі кримського хана з Богданом Хмельницьким. Ці ж самі умови згодом знайшли місце у Зборівському договорі 1649 року.
Зі свідчень Тугай-бея випливає, що договір між ханом та гетьманом від березня 1648 року ґрунтувався на двох умовах:
- Щоб на території України була відсутня польська адміністрація, і там панувала козацька влада;
- Щоб усі шляхетські маєтки, які знаходяться на території України, були передані козакам.
На українських територіях Хмельницький планував встановити Козацьку державу, яку Тугай-бей у своїх свідченнях окреслював як окреме князівство.
Український історик Микола Костомаров також писав про розмову, що відбулася між полоненим коронним гетьманом Потоцьким і Тугай-беєм.
«Чи може запанувати мир між ляхами і козаками?» — запитував він Потоцького. «З поваги до християнської релігії, — відповідав коронний гетьман, — Річ Посполита дарує їм мир на справедливих умовах, аби ми знати могли, чого забажають козаки?».
«По-перше, — сказав Тугай-бей, — треба, щоб ви їм дали удільну державу по Білу Церкву, щоб повернули їм колишню свободу, щоб у містах, замках і селищах ваші старости і воєводи не мали влади».
«Ці умови тяжкі для Речі Посполитої, — сказав Потоцький, — не думаю, щоб їх ухвалили».
«А якщо Річ Посполита цього для них не зробить, то вам буде багато клопоту, — сказав Тугай-бей, — ми на сто років присягнули на побратимство з козаками та обіцяли взаємно стояти проти всіх ворогів, не тільки проти польського короля, а хоч би і самого турецького султана. Нічого не побоїмося у вічному союзі з козаками».
Тож, як бачимо, Хмельницький ще до початку переговорів з кримськими татарами мав свою власну візію того, як має виглядати Козацька держава у майбутньому.
І цієї ж візії дотримувався Іслям Ґерай, навіть коли відстоював свої власні інтереси.
Позиція Кримського ханства
Рішення утрутитися у польсько-козацьке протистояння для Ісляма Ґерая не було легким. Для цього йому потрібно було порушити мир з Річчю Посполита, ба більше — порушити мир між Османською імперією та Польщею. Тож навряд чи хан пішов би на такі кроки, якби не бачив в автономній Козацькій державі вигідного союзника у довгостроковій перспективі.
Перш за все, нагадаємо, що османи у 1640-х вели війну з Венеціанською республікою та вимагали кримського хана допомоги. На відміну від козаків, кримські татари не мали успішного досвіду морських походів, тож Іслям Ґерай таким чином зміг представити запорожців як вигідних союзників і перед османами.
Війна з Венецією змусила османський уряд збільшити кількість кораблів, які пересувалися за допомогою рабської сили, тож і ціни на полонених виросли. І саме цей дорогий ясир кримські татари могли здобути на землях Речі Посполитої. До того ж протягом чотирьох років кримські татари не отримували “упоминків” від поляків. Тож гроші зіграли не останню роль в мотивації Ґерая вступити в союз з козаками.
Зважаючи на вищесказане, міт про так званий “страх хана перед сильною Козацькою державою” не виглядає правдоподібним.
Та певні побоювання у сфері міжнародної політики у Ґерая все ж були.
Вступаючи у польсько-козацьке протистояння на боці запорожців, Іслям Ґерай прагнув послаблення Речі Посполитої на міжнародній арені.
Саме послаблення, та не її повного знищення.
Повне знищення Речі Посполитої та розпад цієї держави призвели б не просто до нестабільності у Східній Європі, а й до посилення Московії, чого не бажали кримські татари. Адже московити, позбавившись такого сильного міжнародного гравця в регіоні як Річ Посполита, могли зосередити свої зусилля на завоюванні Криму.
Тож, розгромивши польське військо під Зборовом разом з козаками, поставивши польського короля у максимально невигідні умови, Іслям Ґерай обрав момент для підписання договору, який би надав бажану автономію козакам, кримським татарам — можливість зібрати ясир на польських землях, та зберіг би ослаблену Річ Посполита, на яку в такому стані було значно легше впливати.
Умови Зборівського договору та його наслідки.
Згідно з умовами Зборівської угоди, в межах трьох східних воєводств
Речі Посполитої — Київського, Брацлавського та Чернігівського, — складалася територія нової козацької держави, відомої в історії під назвою Гетьманщина.
Цей договір відновив Українську державу вперше за 300 років після падіння Галицько-Волинського князівства. Хоча вона була визнана автономною в складі Речі Посполитої, фактична залежність від Польщі була мінімальною. Польща змушена була юридично визнати автономію козацької держави, і таким чином Україна стала суб’єктом міжнародного права. Богдан Хмельницький розгорнув активну дипломатичну діяльність, встановивши контакти з Туреччиною, Молдавією, Валахією, Венецією, Англією.
Та й умови, які було висунуто Яну Казимиру, та були записані тогочасним біографом Іслам Ґерая III — Хаджі Мехмед Сенаї, свідчать про те, що кримський хан не нехтував потребами запорожців та договором, який підписав з Хмельницьким у 1648 році.
“… про запорізьких козаків, що попросили в нас допомоги… сорока тисячам козакам, відповідно до їхніх бажань, будете бездоганно платити платню і відтепер не будете навіть косо дивитись на фортеці, села та райони, що належать запорізьким козакам.
Якщо поскаржиться хоч один із них — це означатиме порушення вами договору і ви будете покарані.
Досі запорізькі козаки були вашими підданими — відтепер бойовою і владною силою будуть вони, а ви станете їхніми підлеглими і підданими. Крім того, що ви платитимете платню сорока тисячам реєстрових козаків, багато разів по сорок тисяч ваших людей повинні служити родичам цих сорока тисяч козаків — такою має бути над вами їхня влада.”
Зборівський договір був надрукований у німецькій, англійській та французькій пресі, а портрет Богдана Хмельницького з’явився в альбомі-реєстрі тогочасних європейських правителів. Таким чином, Хмельницький отримав те, чого йому бракувало до цього, — статус, який дозволяв йому на рівних з іншими європейськими правителями підписувати визнавані міжнародні договори.
Підсумок
Ми не можемо заперечити чи спростувати твердження, ніби інший сценарій розвитку подій у 1649 році міг змінити хід історії для Української держави в позитивну сторону. Кожен має право на власні висновки. Та історія не знає умовного способу, тож і ми не беремося загадувати, що саме могло б статися, якби польський король у 1649 році був остаточно розгромлений, а Річ Посполита знищена вщент.
Та підсумовуючи усе вищенаписане, можна сміливо стверджувати, що хан Іслям Ґерай не порушив домовленості, які були укладені між ним та Богданом Хмельницьким. І варто зауважити, що на цьому їхня співпраця не завершилася, а союз тривав аж до самої смерті Ґерая у 1654 році.
У вересні 1651 року Богданом Хмельницьким був підписаний Білоцерківський договір, який майже повністю повернув козаків до умов, що були до 1648 року: не було більше козацької автономії, вплив козаків обмежувався Київським воєводством, чисельність Війська Запорозького обмежувалася до 20 000. У грудні 1653 року у Жванці Іслям Ґерай III знову нібито “зрадив” Хмельницького і вів переговори з Яном Казимиром без участі гетьмана. Наслідком такої “зради” того стало скасування невдалої Білоцерківської угоди та відновлення Зборівського договору.
Завершити розвінчання цього міту варто уривком з листа Богдана Хмельницького кримському хану Іслям Ґераю III від 16 квітня 1654 року. Гетьман у цьому листі наголошує, що його самого Зборівський договір влаштовував:
“Ми забезпечилися були укладеним миром і чекали на королівські привілеї”, але саме польська сторона зірвала мир Зборівського договору.
Також, у своєму листі Хмельницький поновлює клятву кримському ханові:
“… на вічні часи ні ми, ні наші нащадки не порушимо вашої
присяги…”.
Використані джерела
- Л. Пріцак. Основні міжнародні договори Богдана Хмельницького 1648-1657 рр. Національна Академія наук України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. Харків. 2003.
- М. Костомаров. Богдан Хмельницький: історична монографія. Видавництво “Січ”. 2004.
- О. Степанченко. Богдан Хмельницький і Тугай-бей: феномен військово братства. Спеціально для «Іслам в Україні».
- С. Плохій. Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. КСД. Харків. 2021.
- Бекірова Г., Іванець А., Тищенко Ю., Громенко С., Аблаєв Б. Історія Криму та кримськотатарського народу. Навчальний посібник. «Кримська родина»; «Майстер Книг». 2020. Х. М. Сенаї. Книга походів: історія Іслям Ґерая Третього. Сімферополь. 1998.