Згідно офіційного прес-релізу Європейського суду за права людини від 9 травня 2018 р. 173 (2018) чотири міждержавні заяви України проти РФ, пов’язані з порушеннями прав людини під час окупації та спроби анексії Криму, агресії на Сході та окупації окремих районів Донецької та Луганської областей передано до розгляду Великої палати Європейського суду відповідно до ст. 30 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Це означає серед іншого визнання Європейським судом істотності питань щодо тлумачення Конвенції чи протоколів до неї, піднятих Україною у зазначених міждержавних заявах. Події в Криму лютого – вересня 2014 р. охоплено заявою № 20958/14 Ukraine v. Russia, поданою 13 березня 2014 р. з наступними доповненнями. Подальші події в Криму охоплено заявою № 42410/15 Ukraine v. Russia (IV), поданою 27 серпня 2015 р. з наступними доповненнями.
Рішеннями Європейського суду від 9 лютого та 25 листопада 2016 р., відповідно із обох вказаних заяв, через географічні міркування виділені в окремий розгляд події на Сході України. Ці матеріали стали відповідно заявою № 8019/16 Ukraine v. Russia (V), що охоплює події на Сході до вересня 2014 р. та Мінських угод, та заявою № 70856/16 Ukraine v. Russia (VI), що охоплює події на Сході з вересня 2014 р.
У прес-релізі Європейського суду 173 (2018) стисло описані чисельні порушення Конвенції та протоколів до неї в Криму з боку представників окупаційної влади. Це стосується статей 2 (право на життя), 3 (заборона катування), 5 (право на свободу та недоторканість), 6 (право на справедливий суд), 8 (право на повагу до приватного життя), 9 (свобода думки, совісті й релігії), 10 (свобода вираження поглядів), 11 (свобода зібрань та об’єднання), 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту), 14 (заборона дискримінації) та 18 (межі застосування обмежень прав) Конвенції, статей 1 (захист власності), 2 (право на освіту) та 3 (право на вибори) Протоколу до неї, статті 2 (свобода пересування) IV Протоколу до неї.
Міждержавну заяву № 43800/14 Ukraine v. Russia (II) від 13 червня 2014 р. щодо викрадення Росією групи дітей з Донбасу наразі залишено на розгляді без передачі до Великої палати. У поданій у 2014 р. заяві № 49537/14 Ukraine v. Russia (III) щодо незаконних дій проти Хайсера Джемілева у 2015 р. було змінено статус з міждержавної на індивідуальну.
У прес-релізі Європейського суду 173 (2018) нагадується про збереження на цей час сили запроваджених за статтею 39 Регламенту Суду у березні 2014 р. попередніх заходів забезпечення, обов’язкових для РФ та України у справі № 20958/14. Вони полягають в обов’язку з утримання від будь-яких заходів, зокрема від військових дій, які можуть призвести до порушень гарантованих Конвенцією прав в Криму, зокрема права на життя та заборони катування. Особливу увагу у прес-релізі звернуто на системні утиски кримських татар, на незаконне привласнення власності та примусове неправомірне поширення громадянства РФ в Криму.
Текст прес-релізу Європейського суду за права людини від 9 травня 2018 р. 173 (2018) доступний офіційними мовами Ради Європи за посиланням http://hudoc.echr.coe.int/eng-press?i=003-6081540-7832894