Життя до затримання

Іван Григорович Яцкін народився 22 жовтня 1978 року в селі Войкове Курманського району Криму. До свого затримання він проживав у Сімферополі – місті, де мав доступ до освіти, культури та громадських ініціатив. Тут Іван міг брати участь у суспільному житті, відвідувати лекції, мистецькі заходи та волонтерські проєкти, що формувало його переконання та громадську активність.

Особливе значення у житті Яцкіна мала родина. Його дружина є кримськотатарського походження, що поєднувало у домі дві культурні традиції та способи збереження національної ідентичності. Подружжя виховувало п’ятьох дітей, четверо з яких були неповнолітніми на момент затримання. Коли Івана арештували, його дружина очікувала на п’яту дитину. Для нього батьківство було не формальністю, а щоденною турботою, прикладом відповідальності та моральної підтримки.

Правозахисники та адвокат стверджують, що до арешту Іван відкрито та активно відстоював проукраїнську позицію.

Переслідування

16 жовтня 2019 року близько 6:00 співробітники фсб рф провели у Яцкіна незаконний обшук, вилучивши українські документи та ноутбук. Самого Івана заарештували ще до обшуку. Того ж дня окупаційний “суд” у Сімферополі обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Окупаційна адміністрація звинувачувала Яцкіна у нібито “державній зраді” та співпраці з Силами Оборони України та передачі даних про окупаційні війська. 21 травня 2021 року так званий “верховний суд Криму” оголосив вирок Яцкіну та засудив до 11 років колонії суворого режиму з обмеженням волі на один рік. “Суд” проходив у закритому режимі, матір і дружину підсудного не допустили, а адвокату окупанти заборонили коментувати хід засідання.

За ґратами

Після арешту Івана етапували з Криму до москви у сізо “лефортово”. Там він зазнав тиску та принижень: його виводили на мороз у футболці та шльопанцях при -14°С, утримували на вулиці понад годину, позбавивши зимового одягу. Психологічний тиск супроводжувався погрозами, що він не доживе до суду. Уже в “лефортово” почали проявлятися проблеми зі здоров’ям: біль у зубах, серці та ногах, але допомоги не надавали.

Після вироку Івана перевезли до краснодарського краю, рф, а потім до колонії у саратовській області. Період етапування супроводжувався ізоляцією від родини: листи не доходили, дзвінки блокувалися. Довгі переїзди у “столипінських” вагонах погіршували стан здоров’я та викликали загострення болю в спині та ногах.

Далі Яцкіна направили у виправну колонію №44 у місті білово кемеровської області, де він провів 50 днів у штрафному ізоляторі через надумані порушення. Адміністрація систематично тиснула на нього, наголошуючи на його українському громадянстві. Умови утримання були жахливі: холод у камерах, нестача їжі, відмова у передачах. Здоров’я Івана критично погіршилося: трофічні виразки на ногах, сильний зубний біль, проблеми із зором і серцем. Запити адвокатів та рідних на медобстеження відхилялися.

Перебування у в’язниці стало випробуванням на витривалість – фізичну й психологічну. Проте, незважаючи на жорсткий тиск, Іван Яцкін не відмовився від своєї проукраїнської позиції, що робить його постійною мішенню для репресій.