4 лютого 1945 року в Ялті розпочалася Ялтинська конференція. Вона стала однією з ключових міжнародних зустрічей періоду Другої світової війни.

У конференції взяли участь лідери держав антигітлерівської коаліції: президент США Франклін Делано Рузвельт, прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль та радянський диктатор Йосип Сталін.

На зустрічі визначали принципи повоєнного устрою Європи. Зокрема у Ялті обговорювали умови капітуляції нацистської Німеччини, створення механізмів міжнародної безпеки та післявоєнні кордони в Європі. Окремо порушували питання репарацій, відповідальності за воєнні злочини та створення нової міжнародного відомства — Організації Об’єднаних Націй.

Український контекст Ялтинської конференції часто залишається поза увагою, однак він був важливим. У 1945 році Українська РСР зазнала колосальних людських і матеріальних втрат унаслідок війни. Саме рішення, ухвалені в Ялті, закріпили включення України до радянської сфери впливу без права на самостійний вибір політичного майбутнього. Водночас конференція відкрила шлях до участі УРСР у заснуванні ООН як окремого члена.

Для Криму Ялтинська конференція відбулася на тлі трагедії, яка сталася раніше. У травні 1944 року радянська влада депортувала кримськотатарський народ — вчинила злочин, який визнали пізніше актом геноциду. На момент проведення конференції корінний народ Криму був депортований зі своєї батьківщини, але тоді його трагедія не стала предметом жодного міжнародного обговорення.

Ялтинська конференція заклала основи повоєнного світового порядку. Але для України та Криму її наслідки означали десятиліття життя в умовах несвободи, репресій і замовчування злочинів радянського режиму.