У рамках нашої співпраці з Українським інститутом національної пам’яті ми підготували матеріал про анексію Кримського ханства російською імперією.
19 квітня 1783 року в російській імперії видається маніфест імператриці Катерини II про ліквідацію Кримського ханства і його приєднання (анексію) до росії.
Це відбулось всього через 8 років після ліквідації росіянами Запорізької Січі як козацької автономії, внаслідок чого Військо Запорозьке Низове припинило своє існування.
Знищення росією Запорізької Січі та анексія Кримського ханства – ланки одного ланцюга. Обидві події відбулись в рамках однієї політики російської імперії – уніфікації імперського правління та ліквідації будь-яких неімперських осередків в її сфері впливу. Так, наприклад, Катерина ставила таке завдання: “легчайшими способами привести к тому, чтоб они (території Фінляндії, Балтії і України) обрусели и перестали бы глядеть, как волк к лесу”. За цим слідувала ліквідація Гетьманщини, і остаточної, тому остаточне знищення козацьких вольностей і самої Січі було питанням часу.
Кримське ханство в 18 столітті було під значним впливом Османської імперії, проти якої росія вела активну боротьбу. російська імперія прагнула міцно закріпитися на Чорному морі, щоб у майбутньому зазіхати на Стамбул, що відкрило б їй шлях до Середземного моря. Більш глобально, росія прагнула заволодіти культурною спадщиною Візантії та стати її “наступницею”. І на заваді цим планам стала держава кримських татар.
У 1774 році закінчилась чергова війна між Османською та російською імперіями. За Кючук-Кайнарджийським мирним договором було визначено, серед іншого, що Крим стає незалежним. росія і Османська імперія взяли зобов’язання поважати незалежність Криму, не втручатися в його внутрішні справи. Але насправді росіяни Крим перетворили на державу-маріонетку. Попри зобов’язання вивести війська з території Кримського ханства, які там були з 1771 року, цього фактично не відбулося, через що росія мала вагомий вплив на політику ханства.
Коли завершилася ця російсько-османська війна, козаки Січі стали не потрібні – вони заважали імперській колонізації всього Північного Причорномор’я і не вписувались в концепцію імперського управління.
Серед причин скасування Запорозьких Вольностей – небажання терпіти «державу в державі»; побоювання Катерини II щодо можливого союзу Січі з Кримським ханством, спрямованого проти росії; прагнення російських вельмож захопити родючі землі й природні багатства Запоріжжя, а також ліквідація осередку антикріпосницької боротьби та непевного елементу.
Акцію супроводжувала інформаційна кампанія, що Січ знищена «в своєму політичному потворстві». У найкращих традиціях демагогії «освічена» імператриця подавала знищення Січі як виконання монаршого обов’язку перед Богом, перед імперією і навіть «перед самим узагалі людством». Схожі наративи росія невдовзі використає для обґрунтування анексії Кримського ханства.
На анексованих землях Запоріжжя отримали величезні володіння фаворити і наближені особи до Катерини II. Тоді ж почалася інтенсивна колонізація «Новоросії», як стали називати степове Причорномор’я.
Коли Запорозька Січ була ліквідована, і Кримське ханство залишалося останньою перешкодою для повного владарювання російської імперії у Північному Причорномор’ї.
З 1775 року Кримським ханством правив російський ставленик Шахін Ґерай, якого встановили замість поваленого росіянами іншого ставленика – Сахіба Ґерая.
Перед анексією ханства росія підірвала його економіку, депортувавши з Криму на свою територію всіх християн, що були здебільшого містянами та значними платниками податків у ханську казну.
Переселення християн, здебільшого греків: урумів і румеїв, та вірмен, з Криму було піднесено в ранг державної політики, та відбулося у 1778 році під командуванням Суворова та під особистим контролем Катерини.
Попри очевидні мотиви, в російській пропаганді ця подія подається як “добровільне переселення” та “порятунок росією християн від татар”, серед яких вони спокійно жили століттями.
Кримські татари здійснили декілька повстань проти ставленика росіян Шахін Ґерая, останнє велике повстання відбулось у 1782 році. Російські війська допомагали придушити кожне з них. Зрештою Шахін зрікся престолу, а росія перейшла до більш агресивних дій.
У 1783 фактично відбулося силове, збройне приєднання незалежної держави, хоча, судячи з тексту маніфесту 1783 року, Катерина так не вважала.
Під час цього можна було побачити знайомі наративи – Кримське ханство представлялось як розбійницьке гніздо під крилом Османської імперії, яке треба викорінити, як обов’язок перед Богом. Тоді ж Потьомкін перший планував депортувати усіх кримських татар з півострова, “щоб не заважали розвиватися півострову”.
Спершу російська імперія намагалась отримати лояльність кримських еліт, був створений кримський земський уряд на чолі з представниками верхівки колишнього Кримського ханства. Проте, вже в 1784 воно було ліквідовано, і Крим увійшов в Таврійську область.
Також 1783 рік став початком першої хвилі еміграції кримськотатарського народу, однієї з шести, які він пережив. Це було початком доби в історії кримських татар, яку багато хто з них називають «чорне століття». Кількість порахувати складно, але йдеться про тисячі мешканців, які полишали Крим через ризики, пов’язані з російською окупацією.
Незадовго після цього почалась нова російсько-османська війна (1787), в якій Османська імперія прагнула відновити контроль над Кримом і відновити Кримське ханство. Під час цієї війни росія вдалась до чергових утисків кримських татар: їх відселяли з прибережних регіонів, іноді за межі Криму, бо боялись можливої співпраці з османами.
Анексія Криму в 1783 стала майбутнім ідеологічним підґрунтям міфу про “російський Крим”, а також окупації та спроби анексії в 2014 році. Російські діячі навіть намагались внести 19 квітня до переліку пам’ятних днів, і відзначати “принятие Криму”. Окрім цього, можна провести багато паралелей. Як у 1783 році, сучасна колонізаторська політика росії та окупація призвела до порушень прав корінних народів, зокрема кримських татар, дала старт репресіям та утискам.