22 червня 2018 р. політв’язень Володимир Балух написав відкритий лист Президентові України, в якому висловив упевненість, що Україна відстоїть своє право жити і гідно господарювати на Богом даних нам землях Криму і Донбасу набагато швидше, ніж на це сподівається кремлівська кліка й факту взяття ними в заручники громадян іншої держави ще належить відіграти в цьому не останню роль.

Як відзначив з цього питання Президент України Петро Порошенко, ніхто не здолає народ, який співає український гімн навіть в кремлівських застінках – попри заборони та під загрозою жорстокого покарання. Петро Порошенко віддячив нескореному Володимирові Балуху за його лист та ще більше – за мужність, та вказав, що ми продовжимо нашу боротьбу за звільнення всіх українських заручників, які знаходяться в РФ, тимчасово окупованих Донбасі та Криму, і ми не припинимо цю боротьбу. Президент України вказав що буде робити все, щоб наблизити ту мить, коли матиме змогу потиснути руку взятого агресором у заручники патріота України на вільній українській землі.
Наводимо текст листа Володимира Балуха Президенту України в авторській редакції
Шановний пане Президент України!
Мені випала честь бути одним з тих, за визволення кого з московитського полону бореться вся Україна.
Практика терору, яку неодмінно використовують правителі 1/7 частини суші планети Земля, як виявляється, є найживучішою з усіх політичних “традицій”, незалежно від кольору прапора над Кремлем.
Та понад усе я волів би вберегти Україну від скочування до “дзеркальної” відповіді на дії агресора!
Зла на благо не буває!
Знова розбудовуючи свою державність, Україна, на мій погляд, має взяти в майбутнє кращі зразки українського козацького лицарства, традиційної христіянської людяности та традиційної селянської наполегливості.
Буду відвертим — я не голосував за Вас в травні 2014 року, хоч, так сталося, що ми з Вами скористалися виборчим правом на одній ділянці в Києві. Але із повагою визнаю, що наполеглива боротьба за долю громадян України, що потрапили до лап непритомного заклятого “брата”, робить Вам неабияку честь!
Свого часу один російський поет написав: “… нам не дано предугадать чем дело наше отзовется…”
Я впевнений, що Україна відстоїть своє право жити і гідно господарювати на Богом даних нам землях Криму і Донбасу набагато швидше, ніж на це сподівається кремлівська кліка і факту взяття ними в заручники громадян іншої держави ще належить відіграти в цьому не останню роль.
Показово, що 12 червня — день, на який кремль нещодавна призначив “день расії” коли вечорі в Сімферополі гримав китайський салют з вікон СІЗО дружньо лунало “Слава Україні” і непоодинокі арестанти співали український гімн… Це щира правда з вуст очевидця подій, яким я мимоволі став і не розчув при цьому жодного схвального вигуку на честь “винуватиці торжества”…
В першій половині минулого століття людство вже отримало урок, коли нерішучість одних країн відстороненість других та злочинна алчність третіх призвели до великих потрясінь не лише в Старому Світі, але й далеко за його межами.
Україну ж тоді вчергове впрягли в ярмо ворожого господарювання…
Щиро сподіваюсь, що гіркий досвід історії таки згуртує цивілізований світ та додасть рішучості і солідарності діям керівництва його країн, аби не заходити на чергове коло кривавих бань, а зупинити розперезавшогося агресора, хай навіть зазнавши тимчасових фінансових втрат і деяких бізнесових незручностей.
З місця, де знаходжусь зараз я, важко об’єктивно оцінювати повноту і ефективність дій Держави в напрямку протидії впливу кремлівської пропаганди на ставлення до її політики громадянами і урядами інших країн світу, але те, що Україна не пасе задніх в цій справі надає певного оптимізму і віри, що зруйновані долі і занедбані родини політично ув’язнених агресором громадя України не є марними і не залишаться осторонь цього процесу.
З нами Правда!
З нами Доля!
І Воля святая!..
Слава Україні
З повагою, Балух В.І. 22.06.2018